Слідами однієї фотографії

1950 р. Луцьк. Моя 19-річна мама Галина Степанівна Танюк (верхній ряд, крайня праворуч) у складі ансамлю бандуристів Луцької музичної школи №1.

На перший погляд, юне, нічим не затьмарене лице дівчини, яка занурена у ноти та поезію української пісні… Проте позаду була війна. У 1943 р. столичне дівча у 12 років потрапило у товарняку з батьками-педагогами і двома братами у трудовий концтабір у Німеччині.

Лише після проголошення незалежності мама нам зізналася, де була, чому вона добре знала німецьку мову… Не знаю, чи й батькові розповіла про ті моторошні часи. Боялася, щоб нікому не нашкодило. Після повернення у 1945 р. Танюки втратили статус столичних жителів, стали людьми «другого сорту», неблагонадійними, яким заборонялося жити у Києві. Квартиру конфіскували… Вони були обережні й насторожені, адже мали заплямовану біографію. Проте… якби не ці обставини, може, б у мами склалася якось інакше доля, і вона б не зустрілася з сільським хлопцем Олегом в Умані, в сільгоспінституті, і мене б не було.
Мама була вчителькою біології та німецької.

Вона народила трьох дітей.
7 квітня вже 10 років, як мами немає… Пам’ятаємо і любимо.

Сергій ПАВЛЕНКО