Слава українським саперам!
На відпочинку вдалося провести експеримент, результатами якого був приємно вражений.
А почалося з того, що на пляжі, де ми вигрівали втомлені тяжкою працею тєлєса, земля нам вирішила послати привіт із 1941 року - на горбочку, під яким ми лежали, ласкавий морський бриз оголив від пісочку кілька іржавих артилерійських снарядів.
Відразу виникло питання: і що із усім цим робити? Слава Богу, поруч була дружина, а жінкам, як відомо, в голову часто приходять прості як двері рішення. Вона сказала: а давай подзвонимо 101.
Подзвонили, там підняли слухавку, перенаправили на службу з надзвичайних ситуацій, а там назвали номер телефону, на який попросили через Вайбер скинути фото нашої знахідки із прив’язкою до якихось орієнтирів, щоб вони змогли її відшукати. Нам подякували за інформацію («Возможно, нас даже наградят. Посмертно…» ©).
Все виглядало чудово, але спробую пояснити драматизм ситуації. Місце де ми знаходились – Кінбурнський півострів. Це суцільні піски і відсутність доріг (що, власне, і береже від цивілізації цей куточок). Щоб дістатися туди потрібна надійна повноприводна машина, а також подолання чималої відстані від найближчого крупного населеного пункту, де може знаходитись якась опорна база надзвичайників. Інший варіант – морем від Одеси чи Очакова, звідки теж чимала відстань.
Одним словом, поговорили з рятувальниками і забули про них. Я вже прикидав – де вирити яму, аби знову повернути вглиб землі несподівані сюрпризи. На наступний день було вітряно і невеликий шторм на морі, а потім знову все стихло. Сонце продовжило запікати наші тіла, а на горбочку чорніли снаряди.
І тут з моря з’являється катер. Не може бути – була перша думка. Аж тут дзвінок. З катера телефонували сапери.
Все сталося блискавично. Хлопці підійшли до берега, без зайвого галасу забрали те, що лежало на поверхні, покопали, знайшли ще – їх також у ящик з піском на катер. Загалом виявилося 9 артилерійських снарядів. Хлопці наостанок помахали нам рукою і так само блискавично зникли.
Що тут можна сказати?
Слава українським саперам! При небезпеці телефонуйте 101!
Це вже тост
Сергій ГЛУШКО
А почалося з того, що на пляжі, де ми вигрівали втомлені тяжкою працею тєлєса, земля нам вирішила послати привіт із 1941 року - на горбочку, під яким ми лежали, ласкавий морський бриз оголив від пісочку кілька іржавих артилерійських снарядів.
Відразу виникло питання: і що із усім цим робити? Слава Богу, поруч була дружина, а жінкам, як відомо, в голову часто приходять прості як двері рішення. Вона сказала: а давай подзвонимо 101.
Подзвонили, там підняли слухавку, перенаправили на службу з надзвичайних ситуацій, а там назвали номер телефону, на який попросили через Вайбер скинути фото нашої знахідки із прив’язкою до якихось орієнтирів, щоб вони змогли її відшукати. Нам подякували за інформацію («Возможно, нас даже наградят. Посмертно…» ©).
Все виглядало чудово, але спробую пояснити драматизм ситуації. Місце де ми знаходились – Кінбурнський півострів. Це суцільні піски і відсутність доріг (що, власне, і береже від цивілізації цей куточок). Щоб дістатися туди потрібна надійна повноприводна машина, а також подолання чималої відстані від найближчого крупного населеного пункту, де може знаходитись якась опорна база надзвичайників. Інший варіант – морем від Одеси чи Очакова, звідки теж чимала відстань.
Одним словом, поговорили з рятувальниками і забули про них. Я вже прикидав – де вирити яму, аби знову повернути вглиб землі несподівані сюрпризи. На наступний день було вітряно і невеликий шторм на морі, а потім знову все стихло. Сонце продовжило запікати наші тіла, а на горбочку чорніли снаряди.
І тут з моря з’являється катер. Не може бути – була перша думка. Аж тут дзвінок. З катера телефонували сапери.
Все сталося блискавично. Хлопці підійшли до берега, без зайвого галасу забрали те, що лежало на поверхні, покопали, знайшли ще – їх також у ящик з піском на катер. Загалом виявилося 9 артилерійських снарядів. Хлопці наостанок помахали нам рукою і так само блискавично зникли.
Що тут можна сказати?
Слава українським саперам! При небезпеці телефонуйте 101!
Це вже тост
Сергій ГЛУШКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |