Синдром води

Залізну бочку для дощової води перевернув, як ніколи, рано – 24 лютого 2022-го. Після того, як ми заклеїли скотчем вікна - хрест-навхрест. Ще й послухав повідомлення, що треба запасатися водою. 6-літрові ємності закупили іще на початку лютого.

Бочку завжди на зиму перевертали уверх дном , аби не розірвало льодом. А цього року уже в обід, після оголошення війни, вона стала на звичне місце.

Відлига і дощики наповнювали майже наполовину. Уранці пробивав сокирою ополонку бочці, аби її не розперло. Вода, яку подарувало саме небо, виручала нас п`ятьох, коли почалися перебої.

Уранці вносив її з льодом. І хоча в квартирі бувало і +9, вона все ж повільно доходила до кондиції.

… Зараз, перед дощем розставляю відра і розумію - до 24 лютого води так не цінував. Синдром уже увійшов у мою генетичну пам`ять, коли після 9 березня почав шукати питну воду. Коли стояв за нею у годинних чергах…

Коли переливав наповнені каструлі і миски у покинутій квартирі приятельки та переносив у рюкзаках додому під обстрілом. Там, в районі круга, просвистіло і снаряд потрапив у дах будинку на зупинці Малясова. А по місту блукали заклопотані люди з порожніми ємностями у пошуках води.

… І пригадував, як у дитинстві, до 12-річного віку, жив у рівчаку, на вулиці Комінтерну, тепер Радченка, і носив воду відрами від колонки за 200 метрів…

… Напевне у моїх бабусь, яких добре пам`ятаю, Ганни, Харитини, Гаші і Даші, був СИНДРОМ ХЛІБА. Всі вони пережили голод 33-го і 47-го років. У кожної з них малим і уже дорослим, як у баби Даші, наштовхувався на мішечки чи торбинки з сухарями…

Тому і попросив дружину у січні 2022-го насушити торбинку сухарів…

Владислав САВЕНОК