Сільський комунальний тупик!

Іноді ми говоримо і про соціальний розвиток села але тільки говоримо і ,на превеликий жаль, протягом двадцяти років майже нічого не робимо. Я пам”ятаю лозунги президентів Кучми Л.Д. , Ющенка В.А. : „Ми відродимо українське село”. У мене й досі збереглися ці передвиборні гасла, а село, наше село в якому ми народилися тихенько собі помирає і говорю я це без всякого перебільшення. Місцеве самоврядування на мій погляд просто приречене.
Я не знаю хто автор ідеї про сільські обслуговуючі кооперативи, які повинні створюватися при сільських радах – але це просто утопія і я поясню чому.

Якщо взяти середнє село, де мешкає до 1000 чоловік, -- це близько 500 дворів і , в переважній більшості, пенсіонери. В селі є водогін. Дві або три артезіанські свердловини , 70 абонентів водопостачання. Хто повинен це все обслуговувати? Раніше все це було на плечах колгоспів, сільськогосподарських підприємств. Сьогодні цих суб”єктів нема, а так званим інвесторам (латофундистам) проблеми селян байдужі, бо навіть за оренду селянських земель в більшості своїй вони не платять, а якщо і платять то половою, в кращому випадку-зерном на яке не можуть скласти ціни.

Якщо створити кооператив то він приречений на збитковість і банкрутство. Чому? Давайте порахуємо. Директору комунального підприємства, як мінімум, потрібно заплатити щомісячно 2000 грн. з нарахуваннями. Обов”язково повинен бути бухгалтер – це ще як мінімум 1500 грн., слюсар для обслуговування водогону і свердловини – це ще 1500 грн. за місяць роботи. Плата за електроенергію – ще 1000 грн. щомісяця, експлуатаційні витрати це ще десь 500 грн. за місяць. І того, ми маємо витратити за один місяць: 2000 +1500+1000+1500+500=6500 грн. Із чого чи кого брати на це гроші, якщо 70 абонентів заплатять за 1 куб води по 4 гривні при умові, якщо кожен абонент буде споживати в день по 500 літрів води – 0,5 куба. 0,5 куба х 30 днів = 15 кубів. 15 кубів помножимо на 70 абонентів це буде 60 грн. з кожного двору. Це максимум, що може сьогодні заплатити селянин за воду. Отже, підприємство зможе зібрати тільки 4200 грн., а витрати складають 6500 грн. – от вам і збитки: за місяць 2300 грн., за рік- 27600 грн. – от вам і банкрут.

Можна фантазувати, що підприєство буде ще на чомусь заробляти, наприклад, на збиранні та вивезенні сміття. Я був на сході села у своєму рідному селі, де люди погодилися на те, щоб внести на цю статтю аж по 5 грн. в рік, а дворів всього 500, то це - 2500 грн, а сміття треба збирати один раз на місяць – це 208 грн. Скажіть, хто і на якому транспорті захоче виконувати цю роботу за такі гроші? Для прикладу, кожна сім”я, що проживає у місті на збирання і утилізацію сміття витрачає у рік приблизно 5 00 грн., а в селі хочуть вирішити цю проблему за 5 грн. Шановні мої земляки, це прямий шлях до екологічної катастрофи, яка очікує наших дітей і онуків.

А що говорити про сільських голів?! Вони просто заручники цієї ситуації, вони під пильним наглядом прокуратури, міліції, служби безпеки і місцевих адміністрацій.

Де сьогодні шукають корупціонерів? Звісно ж не там, де крадуть міліони, а в селах, де кожен крок, кожну дію сільського голови і його команди можна розцінювати як корупцію, тому що сама система створила їм такі умови життя. І сама ж система штовхає цих людей на тонкий лід.

Шановні друзі, написати цю статтю мене спонукала зовсім не політика, а випадок, який стався недавно у селі, де сільський голова наклав на себе руки. З життя пішла молода людина, яка намагалася якось змінити життя свого села на краще, але система, яку народило наше суспільство не дозволила йому це зробити.

З величезною повагою до всіх сільських голів
і селян Чернігівщини

депутат обласної ради
Віктор ЛАЗАР

Повністю статтю читайте в газеті "Сіверщина" за 14 квітня