реклама партнерів:
Головна › Новини › Споживач

Шляхетна історія та смутне майбутнє кінотеатру імені Щорса

Зазвичай у людей, які відвідують кінотеатр, залишаються позитивні емоції та гарне враження. На жаль, мій останній досвід такою краскою кольорів аж ніяк не виділився.

Взагалі, в кінотеатрі ім. Щорса я не частий гість, все ж віддаю перевагу більш сучасному та комфортабельному кінотеатру «Дружба», який не раз балував мій взір та слух відмінною картинкою та реалістичним звуком. Але цього разу друзі порадили мені сходити на сеанс фільму, якого в «Дружбі» не показували. І ось я зі своєю дівчиною вже стою біля дверей кінотеатру, це був тихий вечір вівторка 4 грудня.

Вже на підході до кінотеатру, бачачи його силует, починаєш відчувати в душі яскраві переживання величі цієї споруди. Я вже не кажу про більш ніж 70-и річну історію її існування, це був перший в Чернігівській області кінотеатр, який ще до речі пережив Другу Світову війну. Від входу до білетної каси нас оточували чорні брудні простирадла, які закривали так званий ярмарок, а іншими словами базар, який якраз проходив в середині історичного пам’ятника Чернігова. Спочатку я засмутився з цього приводу, але потім навпаки зрадів, все ж таки державний об’єкт, кошти не виділяються, дирекція хоч якось старається заробити копійку на існування.

Після війни кінотеатр було зруйновано і зі слів батька я знаю, що мій прадід Іван Якимович Петренко відбудовував цю споруду з руїн і мене охопило відчуття гордості за своє місто, його мешканців, та історію, і що найголовніше що я зараз іду на кіносеанс саме в цей кінотеатр.

Підійшовши до каси, біля якої я ніколи не бачив черги, я побачив за роботою жінку, яка не зовсім дружелюбно продавала білети. Вся її «дружелюбність» була написана на її обличчі, і дивлячись на це, я відразу згадав, що з грошей у мене тільки ціла купюра 500 грн. і що зараз в мене виникнуть проблеми з цього приводу. Так і сталось як гадалось, я просунув купую і замовив 2 білети на що жінка з кам’яним обличчям дала мені відмову, аргументуючи це відсутністю здачі і додала «Поменяйте где нибуть». Чесно Вам сказати, я б із радістю поміняв, та до сеансу залишалось 2 хв. і в мене була вже практично безвихідна ситуація. І тут моя дівчина відреагувала і запропонувала сама заплатити за білети. Я ледь не помер із сорому. Просто уявіть собі цього джентльмена, який запросив дівчину у кіно за її ж кошт. Це все виглядало як сюжет дешевого голлівудського кіно.

Вибору в мене не було, і я погодився, але настрій вже був абсолютно не той. Жіночка на касі взяла від моєї дівчини гроші і почала давати решту, і коли вона відкрила шухляду з грошима я побачив, що вона забита 200-ми, 50-ми, 20-ми і там би вистачило дати решту не то щоб з 500 грн. а зі всіх 5000 грн.. У відповідь я їй сказав «Шановна, у вас же є чим давати решту», на що касир не відреагувала і зробила вигляд, що взагалі мене не чує. Я підвищив інтонацію і повторив ще двічі, на що отримав залізну відповідь «Я З КУПЮР У 500 ГРН. – НЕ МІНЯЮ».

Шановні, скажіть, 500 гривень це що - не гроші? Я що, приніс порвану або фальшиву купюру? Чи скажіть яка моя вина в тому, що я в банкоматі отримав такий номінал? Я громадянин України, я використовую купюру Національного Банку України, яка є єдиним, я повторюю ЄДИНИМ офіційним платіжним засобом на території нашої держави. А якщо ця людина завтра працюватиме в аптеці, а я прийду за життєво важливими лікам з 500-кою у кишені? І чесно Вам кажучи, відчуття тієї шляхетності, тієї гордості та піднесення замінило відчуття глибокого приниження, яке в душі моїй і по сей день.

Я практично заціпенів від сорому та приниження і просто мовчки пішов на перегляд свого кінофільму. Сівши на місце, про фільм я взагалі забув. Мій настрій звівся на нуль, в голові тільки літали думки про нашу державу, наш менталітет, наших людей. За своє ще недовге життя я вже встиг побачити світ я був більше ніж 15 країнах світу, і повірте мені, мене так ніде не принижували як у себе на батьківщині. І я кажу не тільки про похід у кіно.

І нас, шановні, принижують всюди, в міліції, в лікарні, на пошті, коли ми ведемо дитину до дитячого садочка, чи хочемо поховати своїх рідних, і вже нас починають принижувати навіть коли ми йдемо в кіно. І це не кінець. А знаєте чому? А я вам скажу, бо ми в свою чергу розвертаємось, нахиляємо голови і мовчки йдемо геть з глибоким відчуттям приниження і образою на життя… І не робимо абсолютно нічого щоб наступного разу об нас не витирали ноги. Коли нам кажуть, що нам треба боротись, ми відповідаємо, - «Що може зробити біла краплина у чорному океані?», але ми не задумуємося про те, що океан складається з багатьох краплин. І дибитися якихось змін можливо тільки приклавши силу волі кожного, коли кожний з нас буде реагувати на цей безлад і безправ’я з яким ми стикаємось кожного дня. Це є ментальність європейця.

На кіноперегляді було максимум 20 чоловік у залі який вміщує 500, хоча в ньому встановлений сучасний екран, сучасна апаратура та й фільм чудовий. І я відразу згадав про ту жінку на касі. Скажіть куди ви підете дивитися кіно? У теплий, зручний та найсучасніший кінотеатр міста де вас тепло зустрінуть, чи у старий з дерев’яними стільцями, де вас ще й на додачу принизять. І я відразу задумався про майбутнє цього кінотеатру. Колись це була перлина кінематографу Чернігова а зараз… Та ще й якщо в ньому будуть працювати такі люди, то він, як і наша держава просто приречений!

Після закінчення фільму ми вийшли у хол де мила жінка спитала нас, чи сподобався нам фільм та люб’язно запросила на наступний кіноперегляд, а на виході стояв охоронець який провів нас до дверей і також запросив приходити наступного разу. І знаєте, ці люди, в той вечір були для моєї душі як промінь світла серед бруду наших реалій.

Нехай кожен з нас зробить висновки з цієї статті, у кожного вони будуть свої, але шановні, якщо ми з цим зіштовхуємось скрізь і всюди, то напевно в цьому щось є, і це щось – це наша провина, наша БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ. І ми всі заслуговуємо на такі муки життя, бо ми, і ніхто інший це життя не будує. І у кожного із Вас зараз у голові крутиться слово ВЛАДА і ПОЛІТИКА, але вони тут не причому, - це все МИ.

P.S. Це був мій останній похід до цього кінотеатру, і я всім буду про це говорити, доти, доки там працюють такі люди.

Сергій ЛАЗАР



Теги:Сергій Лазар, хамство, кінотеатр


Читайте також



Коментарі (2)
avatar
0 Spam
1
Окремі світлі краплини в океані української чорнухи шляхетної погоди в українському суспільстві не створять.
Це могла би зробити "Просвіта", але ж вона вдарилася в політику і забула про своє первинне призначення - просвіщати наш бідний і темний народ. Дякуйте, пане Лазар, що хоч Вашу статтю показали. Писати на такі теми нинішнім просвітянам немає коли - вони зосередились на опусах Костенка та Соломахи.
avatar
0 Spam
2
Шановний, Сергію!
Все б було так, як ви написали, але не треба вже ж так красномовно прикрашати свою розповідь. Це просто смішно читати.
В нашому улюбленому кінотеатрі зроду не працювали "жінки з кам’яним обличчям" (!!!).
Те що касир не бере гроші номіналом 500 грн., то є правдою.

У вашій ситуації нічого смертельного не вбачаю, в тому що дівчина заплатила за квитки. Завжди можна (при бажанні і винахідливості) повернути гроші. Хоча б таким класичним способом - запросити на чашечку кави і віддати "борг". А взагалі-то мені здається, що в такий спосіб ви просто хотіли вразити своєю грошовою спроможність дівчину...

Сергію, не треба ображатися на людей за те, що вони справно виконують свою роботу.
avatar