Щоденник Літа: розписані ворота

Оця потреба наших людей створювати навколо себе красу - вражає. Прогулювалися з Мироном і побачила новий малюнок на сусідній вулиці. Це так прекрасно. Згадала і більш давній вуличний малюнок. Йому вже досить багато років. Власники час від часу оновлюють його. Знаходять час і натхнення. Бо така от в українців (не всіх) пристрасть до краси в буденному житті.

Розписані ворота чи огорожі - це і є ознака великої культури. Квітники у дворах, клумби під вікнами багатоповерхівок, уквітчані балкони- це все рівень культурності, я так вважаю. Бо культура - це прагнення краси і чистоти. А не бажання довести свою вищість, загадковість і незрозумілість (насправді зверхність, тупість і пустопорожність).

Народне наївне декоративно-прикладне мистецтво, як ніяке інше, демонструє побутовий щоденний культурний рівень.
Можливо, порівняння біленьких українських хатинок та чорних російських ізб - це досить затяганий і стереотипний образ. Але ж він з'явився не на пустому місці. І особливо став яскравим після початку повномасштабного вторгнення. Коли тувінці і буряти дивувалися нашим селам. І це при тому, що ми самі розуміємо - нам є що покращувати. Бо у віддалених селах і з інфраструктурою не все гаразд, і з дорогами. Але навіть у віддалених селах, так званій "глибинці" України, такого дна, як в ерефії, немає.

Тому всім, хто все ще вважає українське простим та "не світового рівня", хто не знає, що нам справді є чим пишатися, потрібно терміново лікуватися від меншовартості.

Ірина ЛОМОНОС