Що робити з приміщеннями ліквідованих шкіл?

Дуже прикрий факт, що в незалежній Україні масово ліквідовуються загальноосвітні школи, дитячі садки. Чернігівщина не є винятком. Саме ліквідовуються. Причини відомі – мала комплектація учнями, яка залежить не лише від малої кількості народжуваності дітей, а й від того, що люди середнього віку, в яких є діти, полишають рідні місця. І влада «змушена» займатися саме ліквідацією навчальних закладів. Чомусь слово «ліквідація» ріже вуха: ліквідовують, як правило, ворожий елемент. А тут – школи! Які ж вони ворожі елементи?

Після ліквідації часто залишаються порожніми ще досить пристойні приміщення. І, як правило, вони так і стоять неприкаяними. Спочатку в них б’ють вікна, вирізають метал (опалення), потім і двері, нищиться документація... Приміщення поступово самоліквідовується за допомогою місцевих «активістів». З ліквідацією школи село також духовно завмирає.

Ніхто не наважується цим приміщенням дати друге життя: створити музеї шкіл, населених пунктів. Адже ці школи, села маються, як правило, багатолітню історію, з її стін вийшло тисячі випускників, які пороїжджалися в усі кінці світу. І досить часто фізично їх об’єднує група на Фейсбуці «Моя ...», де діляться спогадами, виставляють фото. Чому б ці фото, спогади не перенести на стенди й розташувати їх у колишніх класах? Адже кожне село має одного чи й кілька фермерів, які б разом із випускниками могли б узяти на себе фінансове навантаження на створення таких нових культурних центрів у селах. Але таки часто ці фермери просто мають ці села по повній програмі, роблячи вигляд, що турбуються про них, а насправді зацікавлені в тому, щоб якомога швидше це село зникло з лиця землі.

Іван ЗАБІЯКА