Що нам робити з імперським насліддям?
Давайте скажемо чесно: українці самі, власними руками відготували та зростили монстра, колишню Російську імперію, недобитки якого тепер душать та обстрілюють балістичними ракетами Україну. Це була фатальна помилка. Нам треба усвідомити її і шукати шляхи розв'язання цієї проблеми. Власне, цим тепер і займаються при підтримці всього світу наші Збройні Сили. Дорогою ціною...
А що ж нам робити з "імперським періодом" нашої історії? "Глобально подолати"? Викинути на смітник історії разом з усіма тими, хто навіть в умовах бездержавності України, намагався робити корисні справи для Батьківщини та нащадків волелюбного козацтва, оголосивши їх "запроданцями", "колаборанами", "імперцями"? Якщо так вчинити, ми уподібнимося нашим ворогам, а власне - Путіну, бо тоді й справді треба буде визнати, що ніякої України не було, а була "Малоросія", і що Українська держава є штучним утворенням, вигаданим 1918 року чи то "австрійським генштабом", чи то вурдалаком Леніним...
Справа в тому, що варто усвідомлювати: історія, як і людське життя, має тяглість. Себто події та вчинки випливають один з одного, утворюючи невпинний плин поступу. І жодного кільця з цього ланцюга послідовностей викинути не можна, бо тоді він просто розпадеться. У 18 столітті, після царювання Петра І та Катерини Іі, здавалося, що на Україні-Гетьманщині, на козацькій вольниці, на українській мові поставлено жирного хреста, і "українське питання" вирішене один раз і остаточно на віки вічні. Але дух козацької вольниці продовжував жити в пам'яті, і не тільки генетичній, нащадків козацької старшини, котрі навіть в умовах самореалізації в імперських інституціях, зберегли пам'ять про героїчне коріння, традиції державності та козацько-шляхетної демократії.
Такими були й Безбородьки. Вони уособлювали в собі усі суперечності тієї переламної епохи, як позитивні, так і негативні. Але створивши, наперекір опору московитського чиновництва, Ніжинський університет (тоді мав назву Гімназії Вищих Наук), поклали фундамент українського національно-культурного відродження середини-другої половини 19 століття. Не буду переповідати тут історію ніжинського закладу вищої освіти, який знав періоди як піднесення, так і занепаду. Нагадаю тільки, що саме зусиллями петербурзького гуртка "ніжинських вихованців" викуплено з кріпацької неволі Тараса Шевченка та надруковано перший "Кобзар".
Олександр МОРОЗОВ
А що ж нам робити з "імперським періодом" нашої історії? "Глобально подолати"? Викинути на смітник історії разом з усіма тими, хто навіть в умовах бездержавності України, намагався робити корисні справи для Батьківщини та нащадків волелюбного козацтва, оголосивши їх "запроданцями", "колаборанами", "імперцями"? Якщо так вчинити, ми уподібнимося нашим ворогам, а власне - Путіну, бо тоді й справді треба буде визнати, що ніякої України не було, а була "Малоросія", і що Українська держава є штучним утворенням, вигаданим 1918 року чи то "австрійським генштабом", чи то вурдалаком Леніним...
Справа в тому, що варто усвідомлювати: історія, як і людське життя, має тяглість. Себто події та вчинки випливають один з одного, утворюючи невпинний плин поступу. І жодного кільця з цього ланцюга послідовностей викинути не можна, бо тоді він просто розпадеться. У 18 столітті, після царювання Петра І та Катерини Іі, здавалося, що на Україні-Гетьманщині, на козацькій вольниці, на українській мові поставлено жирного хреста, і "українське питання" вирішене один раз і остаточно на віки вічні. Але дух козацької вольниці продовжував жити в пам'яті, і не тільки генетичній, нащадків козацької старшини, котрі навіть в умовах самореалізації в імперських інституціях, зберегли пам'ять про героїчне коріння, традиції державності та козацько-шляхетної демократії.
Такими були й Безбородьки. Вони уособлювали в собі усі суперечності тієї переламної епохи, як позитивні, так і негативні. Але створивши, наперекір опору московитського чиновництва, Ніжинський університет (тоді мав назву Гімназії Вищих Наук), поклали фундамент українського національно-культурного відродження середини-другої половини 19 століття. Не буду переповідати тут історію ніжинського закладу вищої освіти, який знав періоди як піднесення, так і занепаду. Нагадаю тільки, що саме зусиллями петербурзького гуртка "ніжинських вихованців" викуплено з кріпацької неволі Тараса Шевченка та надруковано перший "Кобзар".
Олександр МОРОЗОВ
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
