Головна › Новини › ПОГЛЯД
Ще той велосипед...
31-Жов-19 256 0.0 0
Мій дідо їздив на роботу в пекарню на чеському велосипеді, який подарував йому брат, легіонер війська Людвіґа Свободи. Це була найвартісніша його річ, його пристрасть і його філософія. «Біціглі, – казав він, – мають бути в чоловіка бездоганні, як у жони буді». Щовечора мив колеса в рівчаку, протирав насухо, а цеп і «зірочки» змащував олією. Велосипед, як і дідо, пахнув хлібом. Спиці бриніли, як стуруни. Його велосипед не скрипів. Скрипіли дідові кістки, але не доглянуте залізо.

Іноді він залишав велосипеда біля шинку, бо легше було вернутися на ногах. Наступного дня його прикочували в пекарню і діставали від діда дві буханки «круглого» і кубик дріжджів.

«Біціглі – як жизня, – міркував він. – Держиш балянс, крутиш педалі – і світ побоку. І пан Біг тобі брат. А коли везешся легко – значить котишся в долину…»

Коли занедужав, на велосипеді став їздити зять. Дідові це не подобалося. Кріпився, поривався встати, щоб сісти в своє сідло. Так і не сів.

«Знаю, ви занапастите біціглі. Айбо не спішіть їх спровадити з двору, віддавати циганам. Почекайте мало…»
Що чекати від мотлоху, ніхто не знав. Але чомусь так і не зважилися повезти його в брухт. Переносили з шопи в повітку, з повітки в сарай, з сараю і гараж, пересували з кутка в куток.

Я недавно побував на тому обійсті, що зазнало модернової переміни. Побачив той велосипед, і на хвильку здалося, що старе тверде залізо перейняло крихту дідової м’якості.

"Письмо щоденне".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ



Теги:Людвік Свобода, Мирослав Дочинець, щоденник, есеї


Читайте також



Коментарі (0)
avatar