Шальки

Колись я постану перед Богом. І бородатий Петро почне кидати на темну шальку терезів незбутні надії тих, хто повірив і плекав, але не отримав, синові дитячі образи за недогляд і вкрадений моєю роботою з його дитинства час, жінчині сльози і серцевий біль за мої душевні марення і метання, що на неї лягли, за мамині переживання про мої гаразди і негаразди, за мої поневіряння і відчаї, вперемішку з перемогами і поразками, мої вічні сумніви і відчайдушні пориви, що закінчувались різним. Потім подумає і підкине ще трохи моєї брехні "во спасєніє", здобрить перемішаною із заздрістю гординею і додасть добру пригоршню цинізму.

Господь буде на все це дивитись, притримуючи світлу, але пусту шальку, пальцем. А потім трохи перекладе на неї з купи, що набралась на темній: трохи дитячих образ і жіночих сліз, небагато нічних сигарет і трохи пляшок із терпким кріпким, кине зверху всі мої сумніви і заллє все добрими намірами. І скраю прикрасить тими надіями, що справдились.

Колись я постану перед Богом. Буду мовчати.

Олег ЛУЗАН