Шаг
Колись давно, коли я був ще маленьким хлопчиком, а навколо росли великі дерева, коли були живі мої батьки та бабуся, я почув від них наступну історію...
Історія стосувалась бабусі моєї бабусі, тобто пра-пра-бабусі, яку звали Кулина, а прізвище у неї було Швачка. Діло було у селі Різдвенне (сучасна назва Рождественське), що на Коропщині у Чернігівській області.
Так ось... позаяк моя пра-бабуся була вільною і з паном Юркевичом спілкувалась на рівних, то вона не цуралась і підзаробити на рівних. Для цього у неї був особливий план з перепродажу горілки, яку вона купувала у шинку вдень. А ввечері та вночі, коли шинок за наказом місцевої влади зачинявся, вона продавала ту горілку охочим з невеличкою націнкою.
Моя бабуся Йовдоха, донька Ситиного Федора, що з Лисої гори у селі (Євдокія Ярошенко) мені розповідала, що націнка становила всього-на-всього один ШАГ.
ШАГ - дивина. Я малим дуже дивувався, що за назва така надана грошам. Ніхто ж ніде не згадує навіть, що таке було, де було, коли, як довго і чому зникло.
Бабуся мені пояснювала, що то гроші тоді так звались.
Коли я вже виріс і почав цікавитись історією, мені ніде не траплялись монети з такою назвою і я вважав, що то бабуся або помилилась, або то надто рідкісна монета. Хоча монети з написом "дєгьга" та "полушка" траплялись доволі часто у довідниках та музеях.
І ось минуло багато років. Тепер навіть на державному рівні приймають назву монет в Україні - ШАГ.
Виявляється, така монета справді була і вона наша, українська і дорівнювала 1/100 гривні. Тільки саме слово "шаг" у часи Речі не карбували і це народна назва монет.
А перші карбовані монети були на початку 20 століття, коли ми мали власну незалежну державу - УНР. І лише з наказу окупаційної московської влади ці монети вилучались скрізь, навіть із колекцій музеїв і вивозились до москви та лєнінграду, щоб навіки зникнути в архівах та сховищах.
Тож... для мене перехід з копійок на ШАГи - це не просто монетарна реформа, а історичне відновлення родинної історії, повернення до справжніх назв, відголосок життя моїх давніх пращурів. І ще один привід згадати батьків, бабусю і прабабусю, яку я ніколи не бачив, але про яку так багато чув.
Анатолій ЯРОВЕД
Історія стосувалась бабусі моєї бабусі, тобто пра-пра-бабусі, яку звали Кулина, а прізвище у неї було Швачка. Діло було у селі Різдвенне (сучасна назва Рождественське), що на Коропщині у Чернігівській області.
Так ось... позаяк моя пра-бабуся була вільною і з паном Юркевичом спілкувалась на рівних, то вона не цуралась і підзаробити на рівних. Для цього у неї був особливий план з перепродажу горілки, яку вона купувала у шинку вдень. А ввечері та вночі, коли шинок за наказом місцевої влади зачинявся, вона продавала ту горілку охочим з невеличкою націнкою.
Моя бабуся Йовдоха, донька Ситиного Федора, що з Лисої гори у селі (Євдокія Ярошенко) мені розповідала, що націнка становила всього-на-всього один ШАГ.
ШАГ - дивина. Я малим дуже дивувався, що за назва така надана грошам. Ніхто ж ніде не згадує навіть, що таке було, де було, коли, як довго і чому зникло.
Бабуся мені пояснювала, що то гроші тоді так звались.
Коли я вже виріс і почав цікавитись історією, мені ніде не траплялись монети з такою назвою і я вважав, що то бабуся або помилилась, або то надто рідкісна монета. Хоча монети з написом "дєгьга" та "полушка" траплялись доволі часто у довідниках та музеях.
І ось минуло багато років. Тепер навіть на державному рівні приймають назву монет в Україні - ШАГ.
Виявляється, така монета справді була і вона наша, українська і дорівнювала 1/100 гривні. Тільки саме слово "шаг" у часи Речі не карбували і це народна назва монет.
А перші карбовані монети були на початку 20 століття, коли ми мали власну незалежну державу - УНР. І лише з наказу окупаційної московської влади ці монети вилучались скрізь, навіть із колекцій музеїв і вивозились до москви та лєнінграду, щоб навіки зникнути в архівах та сховищах.
Тож... для мене перехід з копійок на ШАГи - це не просто монетарна реформа, а історичне відновлення родинної історії, повернення до справжніх назв, відголосок життя моїх давніх пращурів. І ще один привід згадати батьків, бабусю і прабабусю, яку я ніколи не бачив, але про яку так багато чув.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |