Севастополь- Тягнибок: погляд очевидця

Захід вийшов на славу – на п’ятірку з мінусом (чому «мінус» - пізніше). Політик-націоналіст провів зустріч у Севастополі. Постраждалих фізично або морально і затриманих міліцією серед наших нема. Українофоби у Святвечір, не жаліючи душі і здоров’я, старанно піарили Тягнибока. Зроблено ще один крок по привчанню особливо агресивних українофобів (до речі, їх зовсім не так багато), що тут Україна і нам у ній «положено».
Ми з колегами-тележурналістами, Дмитром і Тетяною, приїхали у Севастополь потягом, на світанку.
На таксі дісталися до громадської приймальні кандидата у Президенти О.Тягнибока, де на нас чекала його довірена особа – Юрій Тимощук. Він дуже обурювався, що у ВМС України Тягнибоку відмовили у зустрічі, пропонував навіть звертатися до суду з цього приводу. Він – заступник голови Севастопольської спілки офіцерів і сам колишній моряк. Розповів нам багато цікавого. Зокрема, як переконував місцевого мера Куніцина, колишнього афганця (той був від «Нашої України», а тепер у нього власний «Блок Куніцина»: «Ми націоналісти, а ви – інтернаціоналісти, а інтернаціоналіст – це ж націоналіст у міжнародному масштабі!»
Підвіз нас на Графську пристань, показав здалеку кораблі, завод, куплений Порошенком, і колишні казарми, де зараз університет, в якому навчаються українці, які потім працюватимуть у Росії

Далі ми дивилися Севастополь. Ну що я вам скажу: прекрасне українське місто. Хто б що не казав, а тенденції очевидні: хоча всі дорожні покажчики і таблички на будинках, що мені трапились, поки що лише російською мовою, вже є зовнішня реклама українською, в основному, всеукраїнських мереж. Головне – у травні 2008-го, коли ми пікетували штаб ЧФ РФ, все місто рясніло російськими триколорами, а зараз їх познімали і залишили лише на будівлях, які знаходяться у тимчасовому користуванні РФ. Тобто, їх зовсім не так багато. Бачили і кілька державних прапорів України, бачила маленькі українські прапорці у машинах.
А вулиці – дуже багато вулиць – носять імена діячів з українськими прізвищами. А це ж усе місцеві, севастопольські діячі! Так що не треба про російське місто, все це ворожа пропаганда
Красива архітектура, гарні пам’ятники. Особливо потужно вшановується пам’ять героїв Другої світової. Перед стелою горів вічний вогонь – мабуть, горить постійно.

Прекрасні люди, які нічим не відрізняються від усіх інших мешканців України. Українську мову всі розуміють, не реагують на неї агресивно, деякі навіть намагалися відповідати по-українськи!

Поснідали у кав’ярні (де мене, щоправда, трохи роздратувала відсутність у меню українського борща (не довіряю незнайомим стравам і всюди завжди замовляю саме його). Але ж це дрібнички, правда?

Звідти повернулися на офіс. Десь о пів на першу приїхали до міського ділового і культурного центру, де мав виступати Тягнибок. Там від російських триколорів буквально в очах рябіло. Всі антиукраїнські сили, разом чоловік 800, були на місці: КПУ, ПСПУ, «Русский блок» і сила-силенна інших, в т.ч. велика масовка Партії регіонів.

У мегафон якась жінка казала те, що вони кажуть завжди: «Сколько может эта фашистская власть издеваться над жителями русского Севастополя?!» і т.д. Вони почали кричати: «Позор!», але хтось запропонував кричати слово, яке найбільше дратує бандерівців: «Рос-си-я!». Далі вони скандували «Россия!» майже безперервно.
Під’їхав автобус, з натовпу почулося: «Бендеровцы!», і натовп ламанувся туди. Виявилось – «Русское единство». «Ребята, да мы ж свои!» - і почалися обійми

Міліції навезли неймовірну, як для Севастополя, кількість – чоловік, я думаю, 500. Вони тримали українофобів в оточенні і не підпускали близько до будинку. «Своїх» (вони під’їхали централізовано, журналістів запускали по списках) впускали через боковий вхід. Всередині було дуже багато працівників державної охорони, вони обшукували людей і перевіряли ручним металодетектором. Якщо у когось було з собою щось недозволене для проносу у зал (наприклад, газовий балончик), його треба було здати спеціальній людині під квитанцію. Був всередині також принаймні один собака.

Потім охоронець розповів мені, що певна кількість противників Тягнибока все-таки потрапили у зал. Вони несли з собою «сюрпризи», але, побачивши, що не пронесуть, поскидали все у туалеті. Сама я цих «сюрпризів» не бачила (та як би й могла побачити у чоловічому туалеті? ), але охоронець розказав мені, що там були петарди, одна димовуха, саморобні вибухові пакети і якісь заточки. Після того вони пройшли у зал, але сиділи тихо, провокацій не влаштовували.

Але це все я побачила і дізналася пізніше, а спочатку ми були на вулиці. Дмитро і Таня пішли брати у опонентів інтерв’ю, а я стерегла сумки і паралельно фотографувала гасла. Опоненти впізнали мене майже миттєво, підійшли, почали розмову.
Зізнаюся чесно, хоча я знала, що вони не можуть не підійти, і сама дуже хотіла з ними поговорити, у першу хвилину мені було трохи не по собі. Люди різні бувають, а я з важкими сумками, у яких чужа дорога техніка Але опоненти поводилися дуже чемно, в т.ч. і місцевий депутат, з яким у нас півтора роки тому під штабом ЧФ була фізична сутичка, який погрожував завалити нашого командира, а я написала про нього у ЖЖ все, що думаю. Цього разу ми потисли один одному руки, а потім, коли повернулися Дмитро і Таня, вони взяли у нього інтерв’ю.

Я попросила їх розшукати їхнього неофіційного лідера – того самого чоловіка, який перед минулим Різдвом повернув мені поштою збиті з мене пострілом з пневматики темні окуляри. (До речі, вони й досі не вірять, що хтось стріляв, і вважають це моєю вигадкою, хоча пострілів було, як мінімум, три: один пробив плакат про Лужкова, а другий влучив нашому хлопцю з Одеси в плече. І це, до речі, говорить на їхню користь – що вони не планували стріляти і не брали з собою зброю, тобто, це зробив засланий провокатор, сподіваючись на кровопролиття – що хтось з наших почне стріляти у відповідь). Цей чоловік прийшов, і виявився приємним зовні високим дядьком років п’ятдесяти, з вишуканою мовою, і нульовим рівнем агресії (а у 2008-му бився з нашими, поліз одним з перших), і я потисла йому руку і подякувала, а потім ми довго розмовляли, і найшли багато спільних тем для розмов. В тому числі для майбутніх розмов. Бо я планую ще туди приїхати – коли не буде така напружена обстановка і брак часу, і можна буде нормально сісти і поговорити.
Потім він провів нас (переконав мєнтів пропустити) до пам’ятника жертвам Холокосту. Іронізував, що, мовляв, Тягнибок обрав вдале місце для зустрічі

Оскільки я виявилась єдиним бандерівцем по цей бік міліцейського очеплення, мені довелося разів 20 відповісти на запитання, навіщо Тягнибок приїхав у Севастополь. Я й відповідала: це додасть йому голосів у центрі і на заході плюс 100-200 голосів вашого протестного електорату А ще казала, і цю фразу потім майже дослівно повторив у приватній розмові сам Тягнибок, що треба було заманіфестувати сам факт – він, український націоналіст, приїхав у «російський» Севастополь і провів там повноцінну зустріч з людьми. Що були якісь дрібні негаразди і неузгодження – нічого, наступного разу буде краще.

Щоб не кривити душею, скажу, що цю зустріч все-таки не можна назвати повністю повноцінною, оскільки у зал не пустили всіх бажаючих. Це сильно обурило багатьох опонентів, та й зал був неповний. Тягнибок пояснив це тим, що повністю віддався волі місцевих свободівців, які краще знають ситуацію, і він дослухався до їхніх рекомендацій.
Для першої такої зустрічі, звісно, і це супер, але наступного разу, мені пообіцяли, я складу списки нормальних, «вмєняємих» опонентів (яким цікаво послухати, поставити питання, можливо, посперечатися, а не кидатися яйцями чи лайном), і їх проведуть до залу.

Коли я була всередині, надворі почалася сутичка. Опонентам здалося, що частина «бандерівців» виходить і хоче сідати в автобуси. Вони миттєво змели міліцейський кордон, розбили в автобусі вікно і закидали його різним брудом. Міліція швидко підтягнула додаткові сили і відтіснила їх, при цьому було затримано (кажуть, що і побито) шестеро людей. Того ж дня їх відпустили.

Коли під’їздили, нам подзвонили телевізійники, що ТРК пікетують півтори тисячі противників Тягнибока. Коли ми побачили їх на власні очі, зясувалося, що цифра півтори тисячі була сильно перебільшена, їх було, мабуть, десь 300 чи 400, але вистачало і цих. Уявіть собі: абсолютна темрява, агресивні і злі молодики в камуфляжах під прапорами «Русского единства» тримають банер: «Бандеровские гниды, вон из Крыма!» і шум від них такий, що вуха в’януть. Ці опоненти справили на мене значно гірше враження, ніж севастопольські. Це вже інстинкти спрацьовують: людина у формі – завжди ворог, якщо форма не наша.

Вони не пропускали нікого всередину. Якби не наш оператор Діма, «російськомовний націоналіст», як він себе називає, Дмитро Патютько, ми б всередину не потрапили. А так Діма, рослий мужик з масивною відеокамерою на плечі, хамським голосом сказав щось на кшталт: «Так, блин, у меня работа, а остальное не мои проблемы! Чей приказ не пускать? Депутата? Давай сюда депутата!». «Преса буває різна, - сказав хтось. – А якщо це 5-й канал?». (Таня, яка готувалася пред’явити журналістське посвідчення, швиденько сховала його в кишеню
Врешті-решт, пропустили одного Діму. Він казав: «Со мной две девочки», але його не слухали. Ми з Танею казали, що ми разом (дійсно, як телеоператор може працювати без журналіста?), але нас теж не слухали. В т.ч. не хотів нас впускати і літній охоронець телестудії Я вчепилася у Дімин рукав мертвою хваткою, і ми рвонулися вперед. В цей час ззаду закричали: «Не пускайте их, это провокаторы!», але ми вже були всередині.

На студії з’ясувалося, що з ними неправильно домовились: вони думали, що у нас 7 хвилин готового матеріалу, а у нас був сирий, свіже відзнятий, і літня жінка з невблаганним голосом, мабуть, якась начальниця, категорично відмовилась його монтувати або дозволити це зробити Дімі. В результаті замість подій у Севастополі запустили агітаційний ролик Тягнибока.

Виходом з телестудії крізь кільце українофобів наші пригоди цього дня закінчилися. Потім я прочитала у ЗМІ, що вони спалили опудало Тягнибока з німецьким хрестом на грудях. А на нас чекав різдвяний стіл в одній гарній українській родині.

Тягнибок, його брат і друг співали колядки (голоси у всіх трьох – те, що треба), і ми ділилися різдвяними звичаями з різних регіонів України.

Кажуть, що в Донецьку Тягнибокові теж готують теплу зустріч. Ой, люди, люди… Якщо це не ваш кандидат, якщо ви не збираєтесь за нього голосувати – не ходіть на його зустрічі, і все. І ніхто не знатиме, куди він приїздив і що казав, їх зараз 18 штук їздить. Так ні – декому треба піарити Тягнибока ціною власних спин під міліцейськими кийками

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
http://bilozerska.livejournal.com/208271.html