Розвалили хату Генпрокурора

29 липня розвалили хату Генерального прокурора у відставці Михайла Олексійовича Потебенька, пише у Фейсбук Rostyslav Martynyuk.

Рідну хату Генпрокурора Кучми валяли у селі Голінка Бахмацького району Чернігівської области. Трактором мєстного власника свинарника, який хоче у центрі села збудувать Сонячну Машину. Чи шось таке.

У цій хаті Генпрокурор, а за сумісництвом член Коммунистической партии Украиньі, провів свої юні роки. У хаті ще три дні тому зберігалися старовинні фото. На одній із них - імовірно, дід майбутнього Генерального прокурора, учасник Першої світової війни.

Ні-ні. Не поспішайте. Цей портрет зараз лежить під уламками рідної хати Потебеньки. Відновленню нє подлєжит.
Сам Генпрокурор у селі буває рідко, хата кілька разів переходила із рук до рук. За дивним збігом обставин, вона послідовно належала двом "голінським каацапам" (так кажуть люди, звиняйте) - Ґриґорьєву і згодом Вєсєлову. Хата, як то водиться, занепадала.

Але де ж люди? Невже ніхто не хотів вселитися у таке житло? Коли Потебенько народився, у Голінці проживало близько 5000 людей. Після всіх іздєвательств комуністів, у Голінці залишилося 600.

Попри те, що маленький Михайло Потебенько сам був опух у Голодомор-46, комуністів він любив. І з КПСС/КПУ не виходив. Це ж не комуністи були винуваті, що він опух. Ні! Це сусідські хлопці покрааали картоплю з їхнього льоху... Скотиняки... жрать хотіли. ...

От яке глибинне розуміння причинно-наслідкових зв'язків - так властивих людям совєцької каральної системи. Опух - бо покрали. А не опух - бо одуріле село ВСЕ БУЛО пухле. Як казав комірник:"У всьому селі тільки я не опух у 46-му"...

У своїй автобіографічній книзі Потебенько розказав ще й про те, як його, підлітком, примушували каторжно працювати - він потрапив до лікарні, надірвавши на кріпацькій роботі живіт. Але він не обідився, і далі любив КПСС/КПУ. Коли бабахнула справа Ґонґадзе, то всі запам'ятали Потебенька на трибуні Верховної Ради і його соковите голінське "хвальш, хвальшифка". І таки так, у Голінці НІХТО не вимовляє букву "ф", бо є носіями північно-полтавського діалекту, де Филип стає Пилипом, а фіртка хвірткою. Зараз у Голінці цураються свого давнього діалекту - говорять як учили в українській школі. А Потебенько - ні, не відцурався, навіть во дні тягостной справи зникнення Ґонґадзе.

І шо ж таке? Чому рідна хата пішла на злам? Хороша ще хата, у рідному козацькому селі? Ну ладно, Потебеньки не були козаками - прапрадіда Луку Потебеньку випустили з кріпацтва лише 1861 року. Так, у селі усіх Потебеньок - як зрештою і всіх крестян, "некозаків" - називали мугирями. Це обідно. І коли комуністи-каацапи поламали село, вистріляли козаків, перетопили у Дніпрі на "хворсірованіі", то може кому й легше стало на душі.

До речі, про "легше". Була ще одна кріпосна родина у Голінці - на прізвище Легкі. Частіше казали на них "Льогкій". Бо один із Легких справді став "Льогкім" - трудячись на славу комунізму чи то у ЧК, чи то у гуманній прокуратурі УССР. Саме ці Льогкіє й допомогли Михайлу Потебеньку "стартонути" із колгоспно-розкозаченого села "на волю", на непахані хліба совєцкой законності.

20 століття - як один день. Голінка - як пустеля. В одного - персональна пенсія та Феофанія. А в другої - дочки замордовано-розкулаченого козака Марії Оробей - тиха смерть на голінському кутку Ріпівка. Оце нема знаменитої "кулачки" як із цієї весни. Що ж, нема більше хати Генерального прокурора у Голінці.

Але диво дивне! Хата німої "кулачки" Марії Оробей - ще стоїть. Хата Марії, яка останній раз бачила свого батька-козака Микиту Оробея, ноччю 1930 року.

PS На фото хата Потебенька за три доби до зламу. Площа Ринок села Голінка Голінської сотні Прилуцького полку Війська Запорозького Городового. Село засноване урядником Яреми Вишневецького Якубом Колендою восени 1637 року на землях Чернігвського воєводства Речі Посполитої.

Ростислав МАРТИНЮК