реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Розигри
04-Чер-18 581 0.0 0
Був початок літа, зайшло на Петрівку. Розигри були! Верхи тремтіли в гарячому полудневому повітрі, й десь там, на галявинах гралися нявки. Нявки, бісиці, чугайстри були невід’ємні від довкілля, і ми говорили про них з первим (двоюрідним) братом, граючись у пастівнику й задля безпеки поглядаючи на недалеке обійстя Бодиляків, у якому винайняла кімнату, вернувшись із Сибіру, сім’я тети Параски, маминої сестри. Тому й брат на ім’я Коля, що звідти вернулися, це вже пізніше в нас теж прижилися Вані-Васі-Колі, а тоді він серед нас був такий один. Були ще сестрички: Ганнуся, Марійка та найменша Катруся. Коли мене посилають до них у якійсь потребі (а це сусіднє село), завжди випрошую собі кілька днів, аби в них побути. В гурті завжди цікаво, а на цей раз ще й чекає пригода – йдемо увечір наверх, за Підпогар, до Гаврила Катезіниного, який живе відлюдьком і розводить кіз. Йде тета і бере нас із Колею. Буде домовлятися за козеня. Я Гаврила ще не бачив, але знаю, що він старий парубок, не знав у житті жінки і ворожить долю «по руці» й «читає по звіздах».
Пішли пізно, вже по заході сонця – мусила тета дочекатися з роботи чоловіка, доброго велетня Леся, який поховав у Прибайкаллі тата й маму, вернувся до розореного родинного маєтку, але не втратив ні гумору, ні завзяття до життя.

Доки вибралися наверх, уже й смерклося, а над Погарем завис повен місяць. За верхом, у схованій від села видолині чорніла стара Гаврилова хата зі стайнею і хлівцями, а в кошарі пронизливо мекали кози. В перевернутому догори вовною кептарі ходив між ними Гаврило, а кози сторожко позирали на прибульців, і місяць відбивався в їхніх очах.

Козеня ми не купили, тета лиш його вибрала й домовилась за ціну, а коли ми поверталися вниз до села, молода – ще було їй недалеко за тридцять – приєдналась до нас бігти наввипередки.

Високі трави били по ногах, над Погарем висів тарелем місяць, десь у заломах спали втомлені розиграми нявки, і я знав, що ніколи не забуду цей вечір. Не знав лише (про таке в шість чи сім років не думається), що буде час, коли з-поміж нас, Гаврила і його гостей, залишусь на цьому світі лиш я один. Та ще, може, нявки.

Василь ПОРТЯК


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Карпати, українська література, Василь Портяк


Читайте також



Коментарі (0)
avatar