Російський триколор на службі Адольфа Гітлера

З «переписувачами історії» — тими, «хто відбілює злочини нацистів», закликає нас боротися російське керівництво.
Гітлеренко – український націоналіст
Окрім того, з кожним роком усе тяжчі злочини вішають «незалежні» дослідники на українських націоналістів: вони й «хрести залізні» із рук Гітлера отримували, і Хатинь палили, і взагалі – дияволи.
«Якщо так піде і далі, то виявиться, що Гітлер насправді був Гітлеренком, – написав один з авторів газети «День», – і жодного стосунку до Націонал-соціалістичної партії Німеччини не мав — насправді він був засновником Організації Українських Націоналістів. Саме українці під його керівництвом почали криваве завоювання Європи і Радянського Союзу. Вони ж бо одноосібно організували всілякі концентраційні табори з пічками для спалювання людей, в одному з яких батько Президента України Віктора Ющенка був головним — як вони там називалися? Коротше — начальником».
Як кажуть у народі, у чужому оці порошинку бачить, а в своєму й пенька не помічає. Так і керівництво Російської Федерації. Яке, звинувачуючи дивізію «Галичина», «забуло» про 2 мільйони росіян, що воювали у лавах німецької армії. Ця цифра наведена в авторитетному журналі «Вопросы истории» за 2004 рік. Адже, окрім армії Власова, існувало чимало російських формувань, які співпрацювали з німцями. Про одне з таких формувань ми й розповімо.
2007 року в «Парламентской газете» з’явилася стаття, яка викликала широку дискусію та заперечення в її правдивості на рівні керівництва Брянської області та спікера Ради Федерації Сергія Миронова. Проте шила у мішку не приховаєш, з’явилися книги та фільми про Локотську республіку.
Російська націонал-соціалістична республіка
Локоть — невелике селище в тодішній Орловській, а нині — у Брянській області. У листопаді 1941 року, через місяць після захоплення Локтя німецькими військами, два інженери місцевого спиртзаводу – Костянтин Воськобойник, колишній білогвардієць, і Броніслав Камінській створили місцеве Локотське окружне самоврядування і воєнізовану міліцію, щоб боротися з більшовиками. Міліція називалася Російською визвольною народною армією (РОНА). Локотська республіка народилася за підтримки командування 2-ої німецької танкової армії, яку очолювали Гейнц Гудеріан та Альфред Розенберг.
Мало хто знає, що в художній формі історія Локотської республіки відобразилася в романі Анатолія Іванова «Вечный зов» і знятому за романом популярному серіалі.
Політика Локотської республіки будувалася за принципом «З Великою Німеччиною — на вічні часи!». Локотське самоврядування проіснувало з листопада 1941-го по серпень 1943 року.
Існуюча тут адміністративна система багато в чому повторювала систему, що практикувалася в інших окупованих областях. Головною відмінністю було те, що вся повнота влади на місцях належала тут не німецьким комендатурам, а органам місцевого самоврядування. Будь-яким німецьким органам влади заборонялося втручатися у внутрішні справи «Локотськой волості». Німецькі установи на території Локотського округу обмежували свою діяльність лише допомогою і радами керівникам округу і його районів.
На території округу навіть була здійснена невдала спроба створити і легалізувати свою партію — Націонал-соціалістічну партію Росії (НСПР) і створити російський уряд.
Локотське самоврядування було офіційно оформлено німецькими властями 15 листопада 1941 року. Спочатку влада його розповсюджувалася лише на Локотський район, а наприкінці Локотський округ охоплював 8 районів Орловської і Курської областей (Брасовський, Суземський, Комаричський, Навлинський, Михайлівський, Севський, Дмитрієвський, Дмитровський).
Ці райони ділилися на 5 — 6 волостей, кожна з яких мала волосне управління на чолі з волосним старшиною, на чолі району стояв російський бургомістр зі своїм апаратом управління. Спочатку головою самоврядування, коли воно мало статус району і повіту, був бургомістр Костянтин Воськобойник, а після загибелі — його заступник Броніслав Камінській, що став потім обер-бургомістром Локотського округу.
За своїми розмірами Локотський округ перевищував територію Бельгії. Населення округу складало 581 тисячу людей. В окрузі, незважаючи на те, що це була окупована територія, діяли свої Карно-процесуальний і Кримінальний кодекси.
Грубі порушення дисципліни, вбивства на ґрунті пияцтва тягли за собою застосування покарання у вигляді страти.
Був випадок, коли за особистим розпорядженням Камінського було проведено слідство і суд над двома військовослужбовцями угорського корпусу у складі німецької армії за мародерство і вбивство. Злочинці були засуджені і публічно страчені.
Виконувала смертні вироки кат Локотського округу Антоніна Макарова, що стратила близько 1500 осіб, у тому числі партизан, членів їхніх сімей, жінок і підлітків (була розстріляна 1978 року за вироком радянського суду).
Єврейське населення Локотського округу було повністю знищено. У розстрілах особливо відзначився начальник поліції Суземського району Прудников. Так у Суземці було розстріляно 223 євреї.
Державним прапором республіки слугував нинішній державний прапор Російської Федерації. Щоправда, на нього вішали то німецьку свастику, то готичний хрест, то архангела Михаїла.
При мінімальному контролі з боку німецької адміністрації Локотське самоврядування досягло помітних успіхів у соціально-економічному житті округу: тут була скасована колгоспна форма господарювання і введена необтяжлива система податків. Конфісковане при так званому «розкуркуленні» радянською владою майно безоплатно поверталося колишнім власникам, при втраті передбачалися відповідні компенсації. Розмір подушної ділянки для кожного жителя самоврядування складав близько 10 гектарів. За час існування самоврядування були відновлені і пущені в експлуатацію багато промислових підприємств, що займалися переробкою сільськогосподарської продукції, відновлені церкви, відкрито 9 лікарень і 37 медичних пунктів, діяло 345 загальноосвітніх шкіл і 3 дитячих будинки, театр у селищі Локоть.
За дезертирство з РОНА була встановлена міра покарання у вигляді позбавлення волі на термін три роки, з обов'язковою повною конфіскацією майна.
Громадянська війна на Брянщині 1941 — 1951
Проте не все було так гарно, відбувалися постійні бої з партизанськими загонами, йшла фактично громадянська війна.
Республіка мала і власні військові сили. У кінці грудня 1942 року до лав РОНА входило 13 батальйонів чисельністю 10 тисяч осіб, вона була екіпірована знаряддями, гранатометами і кулеметами.
На початку 1943 року озброєні формування на території Локотського округу налічували 15 батальйонів чисельністю 12 — 15 тисяч вояків. На думку історика Бориса Соколова, у середині 1943 р. загальна чисельність РОНА не перевищувала 12 тисяч, і вона не в змозі була самостійно впоратися з партизанськими загонами, котрі перевершували її за загальною чисельністю, що викликало необхідність залучити до допомоги угорські і німецькі окупаційні війська. Камінській проводив мобілізацію чоловіків 18 — 20 років, для чого нерідко доводилося вдаватися до захоплення заручників із сімей тих, що ухилялися від призову.
Радянські партизани, пов'язані з НКВС, нападали на населення округу і вели бойові дії з РОНА. З травня по жовтень 1942 року партизани 540 разів намагалися атакувати охоронні сили округу.
Зважаючи на терор і вбивство місцевих цивільних осіб партизанами, керівництво округу підтримувало порядок жорстокими репресіями проти осіб, запідозрених у зв'язках з партизанами.
Хвиля терору у відповідь вилилася у надзвичайно велике число жертв. Було розстріляно, повішено і замучено більше 10 тисяч осіб, зокрема було спалено живцем 203 людини. Повністю спалено 24 села і 7300 дворів, зруйновано 767 громадських і культурних установ. З одного лише Брасівського району на роботу до Німеччини було вигнано 7 тисяч осіб.
5 вересня 1943 року Локоть звільнили силами 2-го танкового батальйону 197-ої танкової бригади 30-го Уральського добровольчого танкового корпусу спільно з частинами 250-ої стрілецької дивізії. При відступі німецької армії озброєні формування Локотського округу під командуванням Броніслава Камінського, а також члени сімей військовослужбовців і всі, хто не хотів залишатися на радянській території (30 тисяч людей), в серпні 1943 року пішли разом з німецькою армією в м.Лепель Вітебської області, де на якийсь час була створена Лепельська республіка, а РОНА брала участь у військових операціях проти радянських партизан до літа 1944 р. Звідси бригада РОНА у складі військ СС була перекинута до Польщі, де, зокрема, брала участь у придушенні Варшавського повстання.
Вже після відходу РОНА опір радянській владі, що супроводжувався частими озброєними зіткненнями з підрозділами НКВС, тривав на території Брянщини і Орловщини аж до 1951 року.
Сьогодні представники деяких політичних сил Росії бачать у політичних силах, що створили Локотську республіку, своє коріння.
Олександр ЯСЕНЧУК