Російська велич скукожується в диму НПЗ

Людміла Уліцкая, російська інтелектуалка і опозиціонерка, на початку вторгнення давала велике публічне інтерв'ю в Берліні.

Вона ніяк не могла відлипнути фокусом від себе. На питання модераторки про співчуття українцям, які прямо в цей час втрачали житло і життя, розповідала про улюблені бусіки, спадок мами блокадниці, які забрала з своєї пітерської квартири, тікаючи на Захід.

І далі вона - совість нації - проговорилася.
-Я все своє життя жила з страхом, що велика війна знову прийде до нас. Якісь маленькі війни завжди йшли десь на периферії (це про напади на Афганістан, Молдову, Ічкерію, Сакартвело, Сирію), але я дуже боюся, що буде велика війна.
-І ось вона почалася?, - питає модераторка.
-Ну нєт. Мнє хотілось би вєріть, что ета тоже, малєнькая.
Сказала російська опозиціонерка з дуже гадєнькою ухмилкою.

Ну, бо яка велика війна може бути з цими замєчатєльними душевними хохлами, які так гарно співають пісні і готують борщ.

Коли вся росія стає театром бойових дій, війна різко перестає бути “малєнькая” і десь на периферії.
В диму російських НПЗ горить велич імперії, міф про непереможність росії, їхня класична література і загадочна руска душа.

І лишається те, що є насправді:
“Довийо***лись б***ть. От і краще в світі ПВО. Х***ли суки теж хитрі”.

Дим з-під Москви бачить весь світ.
І в цей момент їхній міф починає працювати на нас.
Бо хто перегризає горло скаженій бензоколонці розміром з материк, той - майстерний і небезпечний хижак.

Тамара ЗЛОБІНА