Різдво у гетьмана

Новий рік у старосвітській Гетьманщині, як і в Україні до радянської традиції новорічної ялинки святкувався, власне, разом з Різдвом. Опису святкового застілля у гетьмана не збереглося, але за деякими свідченнями можемо відтворити його у столиці чотирьох гетьманів – Батурині.

«Обідні та бенкетні столи покривалися білими полотняними скатертинами, перетканими по краю червоними бавовняними нитками, - розповідає завідуюча відділом Національного історико культурного заповідника «Батурин –гетьманська столиця» Наталія Саєнко. – На них ставили срібні та мідні, пишно декоровані шандали (підсвічники). Задля естетичної насолоди на бенкетних столах іноді розміщували кораблики –кубки. В середні віки вони використовувались як посуд для вина, а втративши первісне призначення, стають солянками, посудом для прянощів та й просто прикрасою стола. Солянки ж, як і інший посуд, були прикрашені зображеннями левів, рослин, птахів»

Для кожного з присутніх на трапезі клали ложку – у гетьмана Івана Самойловича їх при описі майна, коли гетьман впав у немилість московського царя, було зафіксовано 181. Мова йде, звісно, про срібні і позолочені.

Ножів на стіл не клали – їжу подавали порізаною на шматки і брали її із загального блюда руками. На щодень у гетьмана, як і в звичайного українця, використовувався дерев’яний та глиняний посуд, а на святкову трапезу подавали їжу у срібному, скляному, фарфоровому та фаянсовому посуді. Скажімо, в того ж таки Самойловича була винна чарка з напівдорогоцінного каменю – яшми. Страви знаті подавали у срібних горщиках – для збереження їх гарячими. Або ж у мідних та срібних сковорідках.

Наливаймо, браття!

Напої подавали також у дорогому посуді - а ось форми його ми вже сьогодні геть забули. Бо далеко не кожен може розказати що таке братина, штоф чи й навіть сулія. Козаки звали горілку тоді гарячим вином, яку гнали з зерна, хоча вживали і вино – часто, звісно, заморське, адже тоді в Україні його практично не вистоювали. До речі, варто зауважити, що тодішнє і сьогоднішнє розуміння горілки дуже різниться. Адже 40-градусна горілка появилася тільки після Мєндєлєєва, а козаки пили горілку приблизно до 28 градусів. Пиво, узвар, квас і мед подавали як в глиняних кружках, так і в срібних.

Як розповідає дослідниця Наталія Саєнко, у гетьмана Самойловича були й такі, невідомі тепер речі для вжитку, як до стакани – їх описали московські посіпаки: «91 достокан з кришками і без кришок, великих і малих, різної роботи, у тому ж числі 2 достокани складні, бочечками, 105 достаканів дюжинних (простих, пересічних)». Це посудина більша за чарку, часто з кришкою, без ручок, розширена до верху. Достакани, що названі «різної роботи», з наголосом на другому складі, мали зображення парсун (людські обличчя) чи тварин.

Смачного!

Основним видом м’яса, що подавалося на гетьманський стіл, була яловичина – вважають дослідники. Свинина ж становила не більше 15 відсотків м’ясних страв. А ще була й конина, м’ясо диких кабанів, косуль, оленів, овечок, кіз, зайців. До таких страв неодмінно подавалися приправи – шафран, кориця, мускатні горіхи, гвоздика, кардамон, імбир, перець, горіхова олія. Вживали і лимони та апельсини, які вимочували у солодкій патоці. Зрозуміло, що вони завозилися з півдня і коштували недешево.

Дослідники наводять дані з маєтку гетьманича – Якова Самойловича, стародубського полковника. У нього вживалася така риба, що не кожну ми сьогодні й чули: каракатиця, камбала, осетр, стерлядь, білуга, сьомга, вугор, щука, язь. А кав’яром називали зовсім не каву, як можна подумати, а рибну ікру, що засолювалася зі спеціями.

Наводять історики перелік м’ясних заготовок, що були у севському маєтку гетьманича: 29 полтів шинки, 7 сал великих і малих, 70 язиків коров’ячих, 30 ребер шинкових , 30 лопаток і окороків, 50 качок сушених пластових, 47 гусей пластаних провісних, 50 частин яловичих і свинячих, один окорок великий свинячий.. Згадують і 10 сирів.

Диковинкою в той час був цукор, тож гетьманські гості любили солодкі страви та різноманітні марципани. Адже повсякчас українці пекли хліб з житнього борошна, рідше – з пшеничного, заради свята. На будень часто пекли гречаники. А в гетьмана гості їли медові пряники, білу здобу, десерти з груш, дині, ягід тощо.

А хто грає, того знають і дякують люде!

У гетьманів була й своя музика. Відомо, що Іван Мазепа особисто грав на різновиді бандури – торбані. А в гетьмана Розумовського був свій домашній театр, оперу –виставу «Збитенщик» якого описано в історичній літературі. Опера висміює звичаї російського дворянства. Герой – хлопець Степан нагадує Фігаро з опери «Севільський цирульник».

Проте, у гетьмана Розумовського був і унікальний роговий оркестр – тобто кожен із 33 учасників грав на рогу. Ріг видавав один звук, але в оркестрі створювався і оригінальний звук. Ця музика звучала на гуляннях, бенкетах, під час урочистостей. У гетьмана Розумовського такий оркестр діяв біля 20 років і керував ним капельмейстер чех Карел Лау. Грав цей роговий оркестр і на церемонії вступу російської імператриці Катерини Другої на престол у 1762 році.

Оркестр був проданий фавориту імператриці князю Потьомкіну за фантастичну суму – 33 тисячі карбованців. Проте тодішньому олігархові він виявився по кишені. Перейшов до нього на службу і керівник оркестру.

… Театралізоване свято «Різдво у гетьмана» відродив колектив заповідника. Звісно, без полтів шинки і польських марципанів та угорських вин, але зате з душевністю поваги до народних традицій і звичаїв. Приїздіть до Батурина на Різдво!

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область."Голос України"