Рік української парафії у Ковпиті

Пройшов рік, було немало подій. Я став священником - Ковпита моя перша парафія. Батько тепер дияконом, служить в Ковпиті.

Ковпита духовно виросла, і чисельно також. Не дивлячись на шалений спротив Московського патріархату. Суди, погрози, наклепи. Але це добре, бо що даремно далося, те не ціниться. Як манна небесна в Біблії не цінилася єврейським народом. Дайте їм рабство, з котлами з м'ясом. /Вихід 16:2-3/. Так само як не цінується державна незалежність. Дайте ковбасу по 2.20. Та село окріпло, і стало дружніше.

Зараз підтримка Православної Церкви України в селі 95%. Са́ме підтримка, а не індиферентність. В минулому році люди були більш обережні, і підтримка була десь 70%. Все завдяки отцю Євгену кріпне громада. В храмі відбуваються служби, всупереч "пророцтвам" російської церкви, того ж отця Тарасія з Пакуля. Який в Пакулі служить півтора рази за рік.

Пакуляни, беріть приклад з Ковпити, переходьте до Української, визнаної найбільшими Церквами світу, Церкви.
Викладу фото минулого року зі свята Стрітення Господнього, коли п'ять чоловік нас не пустили до храму. Тож ми служили під відкритим небом. А також сьогоднішнє співслужіння протоієрея Євгена Орди, головного капелана УК "Північ", отця Антонія Панасенка, штатного капелана першої танкової бригади, диякона Георгія Шлопака, мого батька, та мене - ієромонаха Іова.

Парафіяни були в піднесеному святковому настрої, ревно молилися. Отримали невеличкі подарунки та найкращі побажання.

Христос посеред нас! І є, і буде!

Ієромонах ІОВ ШЛОПАК