Рік після уряду Гройсмана
Сьогодні рівно рік, як пішов з посади прем’єра Гройсман – перші роковини уряду Зеленського (хоча урядів змінилось за цей час два).
Лише рік тому в України був прем'єр Гройсман. Були відкриті тендери (так, з проблемами, але були), будувались дороги (не на відходах нафтопереробного Коломойського, а на нормальних матеріалах). Місцеві громади нарощували бюджети, мери отримували можливість купу всього будувати і ремонтувати, навіть доплачувати соціально вразливим категоріям. Ще півтора роки тому ми невдоволено заявляли, що економічне зростання на 3,5% - нереальне, буде тільки 3% (хто ж знав, що наступного літа будемо обговорювати, чи реальне економічне падіння в 11,4%, чи цифри вже давно перетнули 30%, але приховуються).
Ще рік тому в нас був середній і дрібний бізнес як помітні платники податків і роботодавці. Руйнувались галузеві картелі (зокрема, в галузі шляхобудівництва). Зростало промислове виробництво. Велись успішні переговори про збільшення квот продуктового експорту - бо, відповідно, зростало виробництво агропродукції.
Звісно, весь час були якісь проблемні питання, претензії, конфлікти - але все так чи інакше вирішувалось. І багато хто був дуже невдоволеним якістю роботи Кабміну Гройсмана, і результати вважали недостатніми. Хоча частина експертів весь час нагадувала реалії: для воюючої і частково окупованої країни це захмарно позитивні результати. Проте це мало на кого справляло враження - всі хотіли більше і краще.
Отримали. Офіційне падіння економічного розвитку. Не підкріплену виробництвом емісію. Закриття виробництв, падіння цілих галузей. Повернення картелізації галузей. Зростання тарифів і падіння реальних доходів населення (купівельної спроможності їхніх мінімальних і середніх зарплат і пенсій).
І ні, це не можна списати на пандемію. На карантин (у форматі чомусь раптом "для багатих країн з грубою фінансовою подушкою безпеки", а не «для бідних країн з війною, окупованою територією і постійною загрозою кризи») - можна. А більше - на клінічну некомпетентність владної команди в цілому і урядів зокрема. Бо з наймасштабнішою пандемією можна впоратись, якщо грамотно застосовувати державні регуляторні механізми. Ключове слово - грамотно.
Але нам тепер лишається хіба ностальгувати: "а ще ж тільки рік тому в нас було...". Хоча громадянська відповідальність за голосування, мабуть, виглядає саме так.
Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ
Лише рік тому в України був прем'єр Гройсман. Були відкриті тендери (так, з проблемами, але були), будувались дороги (не на відходах нафтопереробного Коломойського, а на нормальних матеріалах). Місцеві громади нарощували бюджети, мери отримували можливість купу всього будувати і ремонтувати, навіть доплачувати соціально вразливим категоріям. Ще півтора роки тому ми невдоволено заявляли, що економічне зростання на 3,5% - нереальне, буде тільки 3% (хто ж знав, що наступного літа будемо обговорювати, чи реальне економічне падіння в 11,4%, чи цифри вже давно перетнули 30%, але приховуються).
Ще рік тому в нас був середній і дрібний бізнес як помітні платники податків і роботодавці. Руйнувались галузеві картелі (зокрема, в галузі шляхобудівництва). Зростало промислове виробництво. Велись успішні переговори про збільшення квот продуктового експорту - бо, відповідно, зростало виробництво агропродукції.
Звісно, весь час були якісь проблемні питання, претензії, конфлікти - але все так чи інакше вирішувалось. І багато хто був дуже невдоволеним якістю роботи Кабміну Гройсмана, і результати вважали недостатніми. Хоча частина експертів весь час нагадувала реалії: для воюючої і частково окупованої країни це захмарно позитивні результати. Проте це мало на кого справляло враження - всі хотіли більше і краще.
Отримали. Офіційне падіння економічного розвитку. Не підкріплену виробництвом емісію. Закриття виробництв, падіння цілих галузей. Повернення картелізації галузей. Зростання тарифів і падіння реальних доходів населення (купівельної спроможності їхніх мінімальних і середніх зарплат і пенсій).
І ні, це не можна списати на пандемію. На карантин (у форматі чомусь раптом "для багатих країн з грубою фінансовою подушкою безпеки", а не «для бідних країн з війною, окупованою територією і постійною загрозою кризи») - можна. А більше - на клінічну некомпетентність владної команди в цілому і урядів зокрема. Бо з наймасштабнішою пандемією можна впоратись, якщо грамотно застосовувати державні регуляторні механізми. Ключове слово - грамотно.
Але нам тепер лишається хіба ностальгувати: "а ще ж тільки рік тому в нас було...". Хоча громадянська відповідальність за голосування, мабуть, виглядає саме так.
Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |