Ранок починається з чаїного квилення

Ранок починається з чаїного квилення,
З чаїних крил, що огортають білопінною ватою
Цю зранену весну
Так мирно і лагідно —
До першого пострілу.
Я Ніна, Ніна... Ні, не те.
Наша сусідка баба Ніна
Називає все, з чого по нас гамселять, «Катюшами»
І навіть мугикає відому всім пісню.
Пісня дратує, та ніхто не робить зауваження,
Адже баба Ніна єдина на всій вулиці,
В кого зберігся колодязь,
А на тридцять якийсь там день війни
Хочеться не просто пити,
Хочеться стирати, здирати,
Наче безглузді наліпки,
Цей невідчепний запах повітряних тривог, хронічних небезпек,
Імпровізованих бомбосховищ.
Змивати його зі шкіри,
Виполіскувати з горла, кісток і судин...
Кажуть, доньки баби Ніни
Чи то в евакуації,
Чи то на тимчасово окупованій території,
І від них давно немає звісток,
Бо ні там, ні в нас
Ні нормального мобільного зв'язку, ні інтернету.
Баба Ніна впевнена, одного разу все полагодять,
І тоді... А поки-що співає свою «Катюшу»,
Заглушуючи думки про найгірше.
Одного разу... Обов'язково...
А сьогодні ранок починається з чайок.
Котрусь із них звуть Джонатан.
Втім, імена і персонажі вигадані,
Крім, власне, чайок і колодязя.
Я Ніна, Ніна... Знов не те.

29.03.22, Ірина Кулаковська