реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Нам з тобою лишається тихий, замріяний сніг

* * *
Ми вмотаємось щільно в кошлатий розніжений сніг.
Так вгортається подих тепла в загрубілі долоні.
Прослизнути промінням крізь брили незайманих криг...
Відродитись бруньками в пухкому метільному лоні...

Ти ступай сміливіше в мінливу мережкову біль
Із відливом синизни – скуйовджений вовняний кокон.
Тут стираються втома й метання душевних безкриль,
Тут підморгує вічність підсліпим примруженим оком.

Хай він нас заколише, м'який перламутровий плин.
Він змиває всі межі, кінець і початок дороги.
О, як гірко іскряться кармінні сльозини калин!
Як вростають в гілки скам'янілі зернини вологи...

Безупинне кружляння, легкий напівсон-напівсміх
Обіймає пітьму, чуднувату сполохану птаху.
Нам з тобою лишається тихий замріяний сніг,
Блякле сяйво лампад у мигтінні Чумацького Шляху.
12.12.22

Ірина КУЛАКОВСЬКА



Теги:Любов, Ірина Кулаковська, українська поезія


Читайте також






Коментарі (0)
avatar