реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Ранок для двох
06-Бер-21 271 0.0 0
...Вина в мені... вона зі мною - так думав я, тримаючи її руку у долоні, дивлячись на схід через річку, над якою димів туман, піднімаючись крутим берегом, стелячись у маренні на травах... тьмарились мої спогадання.

Небо вже жевріло від далеких променів, місяць зблід і блідли печалі. То сонце вставало від сну, з'їдаючи пітьму, наступаючи по всьому обрію.

Перевівши погляд на неї, я промовив: "Яка б довга і темна не була ніч, але ж світанок прийде. Все, що бачилось в темних тонах, птах сонця крилом золотомрійним покриє, у барви осяйні вдягне. Так і життя... Подивись! Ми вже зустрічаємо світанок. Повір, він і в твоє життя прийде... промінь любові спопелить, розвіє сірість думок, твоя надія здійсниться"

Ніч розтанула, наче в річці розчинилася, стекла водами... в глибинах притаїлася, заколисана хвилями до вечірньої зорі.

Вона підняла голову у ранкове небо, де зорі вже майже згасли. В її очах яснів незатьмарений ярий день надії. Лише одна сльоза зблиснула діамантом в куточку ока. Змахнувши її рукою, вона повернулась до мене, в них не було суму, з радістю промовила: "Це дивовижна, якась чарівна ніч! Подушки не торкалась голова, а я не відчуваю втоми...душа моя розради напилась. "

Ранок загорявся, пробуджений пташиним вітанням. Трава у наших ніг виблискувала свіжими росинами. Золотаво - жовтий диск визирав з - за обрію, усміхаючись нам... наче запитував: “Чи добра ніч була... Чи чим, не спокусила чарівниця?”...

А ми по - дружньому руками обвились, всміхнулись сонцю, і пішли, розчинилися у сні сонячного ранку.
осінь 1975 р. уривок з оповіді "Дев'ять днів і все життя"

Михайло БАЙДАКОВ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:етюд, двоє, Михайло Байдаков


Читайте також



Коментарі (0)
avatar