Просвітянин Микола Шкурко пропонує....
На засіданні Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Чернігівській ОДА член правління обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка Микола Шкурко доповідав про потребу отримання від Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Кабінеті Міністрів України інформації щодо формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну.
Микола Шкурко бачить два аспекти проблеми.
Він казав: "Громадяни України, яких війна змусила стати вимушеними мігрантами, не мають втратити право брати участь у державотворенні. Вони — живий зв’язок України з її майбутнім. У сучасному контексті: українці, які евакуювалися через війну, але залишаються пов’язаними з державою — через родину, волонтерство, майно, податки — все ще мають центр життєвих інтересів в Україні. І в міжнародній практиці давно застосовується критерій «центру життєвих інтересів».
Вважаю, що цей перелік не містить головної умови, а саме належності українського громадянина до організованої української громади в країні його проживання. Саме через такі громадські об’єднання забезпечується розвиток та зміцнення зв’язків осіб, які виїхали за кордон, з Україною: задовольняються їхні соціально-економічні, національно-культурні, освітні й мовні потреби; забезпечується рівний доступ до освіти та праці тощо. Мають бути дотримані формальні ознаки такого членства: українське національне громадське об’єднання (УНГО) повинно мати юридичний статус, його члени повинні сплачувати членський внесок (т. зв. національний податок), брати участь у діяльності УНГО відповідно до законодавства про права національних меншин у країні перебування. УНГО має бути на обліку та підтримувати постійні зв’язки з центральними органами виконавчої влади України (ЦОВВ), сфера діяльності яких має стосунок до українців, що перебувають за кордоном. Те, що таке, в широкому значенні, закордонне українство може стати, у разі його організаційного оформлення, колосальним ресурсом у просуванні інтересів України, свідчить хоча б той факт, що лише у Польщі проживає більше ніж 1,5 мільйона українців!
Однак у цьому аспекті є системні проблеми в самій Україні. Складається враження, що владі України українці не потрібні — як внутрішньо переміщені, так і вибулі за кордон. Було Мінреінтеграції, потім Мінєднання, тепер Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, навіть говорилося про створення в МЗС окремого департаменту світового українства та гуманітарної співпраці. Мабуть, це не остання трансформація, повʼязана з функцією ЦОВВ щодо подолання катастрофічного стану української нації, яка є наочною, але офіційно не визнаною.
У жодного ЦОВВ України функції піклування про українську націю нема, досить переглянути офіційні сайти ЦОВВ. Бо й закону «Про українську націю» нема, в той час як про національні меншини і про корінні народи є".
І про другий аспект: "Українці, що виїхали з України внаслідок війни, не отримують статусу біженця згідно з міжнародним правом, а подаються на тимчасовий захист. Статус тимчасового захисту є обмеженим у часі й не передбачає довгострокової інтеграції або отримання громадянства країни перебування. Тому називати їх біженцями некоректно з правового й етичного погляду. А ось ставити питання про збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, а особливо їхніх дітей, правомірно.
Якщо українців, наприклад, у Польщі враз додалося півтора мільйона, то так само враз полонізувати їх не вийде. За фактом це меншина, бо українці перебувають там уже три роки і ще невідомо скільки будуть.
Новоприбулих українців ніхто не може змусити змінити ідентичність. Як і заборонити їм створення свого національного обʼєднання. При цьому сприяти інтегруванню до, наприклад, польського суспільства шляхом вивчення мови, традицій тощо.
Усе має бути в рамках чинного законодавства умовної Польщі. А те, що виникли проблеми щодо формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, та їхніх дітей, які зберігають право на освіту рідною мовою, то їх потрібно вирішувати.
Питання ідентичності українців це турбота українського уряду, але у взаємодії з відповідним урядом країни тимчасового перебування наших громадян. І воно має вирішуватися на рівні українських національних спільнот — українських національних громадських об’єднань (УНГО), а не на індивідуальному. Громадянин же має право визначитися — асимілюватися йому чи ні. Звісно, нашій державі українці за кордоном мають бути потрібними. Для цього й ухвалено закон про множинне громадянство. Адже в довгостроковій перспективі за кордоном може залишитися від 1,3 до 3,3 мільйонів українців, а може й значно більше, залежно від сценарію розвитку подій. Тому українське законодавство, яке вже є, потрібно негайно доповнити, як і визначитися з ЦОВВ у цій сфері для його виконання.
За цих обставин досвід діяльності Українського Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем, 125-річчя від дня народження якого виповнюється 23 вересня цього року, на території окупованої Польщі є незамінним. Там українська національна меншина складала 5% від усього населення. Але УЦК розгорнув мережу допомогових підрозділів, залучав бюджетні кошти окупаційної влади, членські внески, допомогу Червоного Хреста зі США".
Просвітянин - ніжинський підприємець Микола Шкурко надав свої пропозиції: "1. Отримати від Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Кабінеті Міністрів України інформацію щодо формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, та їхніх дітей.
2. Розглянути дане питання на черговому засіданні Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Кабінеті Міністрів України.
3. Розглянути на цьому засіданні:
а) можливість перетворення Науково-дослідного інституту українознавства (НДІУ) на ЦОВВ у сфері зміцнення зв’язків з українцями й українознавчими центрами та громадськими об’єднаннями українців за кордоном;
б) надання НДІУ повноважень з координації діяльності Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара» Національного університету «Острозька академія»;
в) забезпечити зазначені установи бюджетним фінансуванням потрібного обсягу.
Завдяки відданості своїй ідентичності ми її захищаємо від руйнування. Зміна ідентичності означає перехід до іншої сутності, до втрати свого берега і зникнення з памʼяті. Саме завдяки памʼяті зберігаємо ідентичність. Безпамʼятство рівнозначне смерті.
Наша ідентичність робить нас українцями. А Україна там, де є українці. У теперішніх реаліях йдеться про панʼєвропейське українство. Умовно можна розглядати це вимушене явище як «обмін територіями». Тільки свої етнічно-державні території українці таки повернуть, а ось на європейських «нових» територіях треба закріпитися назавжди. Бо це і є наша інтеграція до сім’ї вільних народів євроспільноти. Плекаймо і там українську національну і громадянську ідентичність!"
Василь ЧЕПУРНИЙ
Микола Шкурко бачить два аспекти проблеми.
Він казав: "Громадяни України, яких війна змусила стати вимушеними мігрантами, не мають втратити право брати участь у державотворенні. Вони — живий зв’язок України з її майбутнім. У сучасному контексті: українці, які евакуювалися через війну, але залишаються пов’язаними з державою — через родину, волонтерство, майно, податки — все ще мають центр життєвих інтересів в Україні. І в міжнародній практиці давно застосовується критерій «центру життєвих інтересів».
Вважаю, що цей перелік не містить головної умови, а саме належності українського громадянина до організованої української громади в країні його проживання. Саме через такі громадські об’єднання забезпечується розвиток та зміцнення зв’язків осіб, які виїхали за кордон, з Україною: задовольняються їхні соціально-економічні, національно-культурні, освітні й мовні потреби; забезпечується рівний доступ до освіти та праці тощо. Мають бути дотримані формальні ознаки такого членства: українське національне громадське об’єднання (УНГО) повинно мати юридичний статус, його члени повинні сплачувати членський внесок (т. зв. національний податок), брати участь у діяльності УНГО відповідно до законодавства про права національних меншин у країні перебування. УНГО має бути на обліку та підтримувати постійні зв’язки з центральними органами виконавчої влади України (ЦОВВ), сфера діяльності яких має стосунок до українців, що перебувають за кордоном. Те, що таке, в широкому значенні, закордонне українство може стати, у разі його організаційного оформлення, колосальним ресурсом у просуванні інтересів України, свідчить хоча б той факт, що лише у Польщі проживає більше ніж 1,5 мільйона українців!
Однак у цьому аспекті є системні проблеми в самій Україні. Складається враження, що владі України українці не потрібні — як внутрішньо переміщені, так і вибулі за кордон. Було Мінреінтеграції, потім Мінєднання, тепер Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, навіть говорилося про створення в МЗС окремого департаменту світового українства та гуманітарної співпраці. Мабуть, це не остання трансформація, повʼязана з функцією ЦОВВ щодо подолання катастрофічного стану української нації, яка є наочною, але офіційно не визнаною.
У жодного ЦОВВ України функції піклування про українську націю нема, досить переглянути офіційні сайти ЦОВВ. Бо й закону «Про українську націю» нема, в той час як про національні меншини і про корінні народи є".
І про другий аспект: "Українці, що виїхали з України внаслідок війни, не отримують статусу біженця згідно з міжнародним правом, а подаються на тимчасовий захист. Статус тимчасового захисту є обмеженим у часі й не передбачає довгострокової інтеграції або отримання громадянства країни перебування. Тому називати їх біженцями некоректно з правового й етичного погляду. А ось ставити питання про збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, а особливо їхніх дітей, правомірно.
Якщо українців, наприклад, у Польщі враз додалося півтора мільйона, то так само враз полонізувати їх не вийде. За фактом це меншина, бо українці перебувають там уже три роки і ще невідомо скільки будуть.
Новоприбулих українців ніхто не може змусити змінити ідентичність. Як і заборонити їм створення свого національного обʼєднання. При цьому сприяти інтегруванню до, наприклад, польського суспільства шляхом вивчення мови, традицій тощо.
Усе має бути в рамках чинного законодавства умовної Польщі. А те, що виникли проблеми щодо формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, та їхніх дітей, які зберігають право на освіту рідною мовою, то їх потрібно вирішувати.
Питання ідентичності українців це турбота українського уряду, але у взаємодії з відповідним урядом країни тимчасового перебування наших громадян. І воно має вирішуватися на рівні українських національних спільнот — українських національних громадських об’єднань (УНГО), а не на індивідуальному. Громадянин же має право визначитися — асимілюватися йому чи ні. Звісно, нашій державі українці за кордоном мають бути потрібними. Для цього й ухвалено закон про множинне громадянство. Адже в довгостроковій перспективі за кордоном може залишитися від 1,3 до 3,3 мільйонів українців, а може й значно більше, залежно від сценарію розвитку подій. Тому українське законодавство, яке вже є, потрібно негайно доповнити, як і визначитися з ЦОВВ у цій сфері для його виконання.
За цих обставин досвід діяльності Українського Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем, 125-річчя від дня народження якого виповнюється 23 вересня цього року, на території окупованої Польщі є незамінним. Там українська національна меншина складала 5% від усього населення. Але УЦК розгорнув мережу допомогових підрозділів, залучав бюджетні кошти окупаційної влади, членські внески, допомогу Червоного Хреста зі США".
Просвітянин - ніжинський підприємець Микола Шкурко надав свої пропозиції: "1. Отримати від Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Кабінеті Міністрів України інформацію щодо формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, які виїхали за кордон через війну, та їхніх дітей.
2. Розглянути дане питання на черговому засіданні Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Кабінеті Міністрів України.
3. Розглянути на цьому засіданні:
а) можливість перетворення Науково-дослідного інституту українознавства (НДІУ) на ЦОВВ у сфері зміцнення зв’язків з українцями й українознавчими центрами та громадськими об’єднаннями українців за кордоном;
б) надання НДІУ повноважень з координації діяльності Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара» Національного університету «Острозька академія»;
в) забезпечити зазначені установи бюджетним фінансуванням потрібного обсягу.
Завдяки відданості своїй ідентичності ми її захищаємо від руйнування. Зміна ідентичності означає перехід до іншої сутності, до втрати свого берега і зникнення з памʼяті. Саме завдяки памʼяті зберігаємо ідентичність. Безпамʼятство рівнозначне смерті.
Наша ідентичність робить нас українцями. А Україна там, де є українці. У теперішніх реаліях йдеться про панʼєвропейське українство. Умовно можна розглядати це вимушене явище як «обмін територіями». Тільки свої етнічно-державні території українці таки повернуть, а ось на європейських «нових» територіях треба закріпитися назавжди. Бо це і є наша інтеграція до сім’ї вільних народів євроспільноти. Плекаймо і там українську національну і громадянську ідентичність!"
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |