Прощання з кандидатами

На чорно-білих світлинах, які пропонуємо увазі читачів газети "Біла хата", намети і рекламні щити минулого першого туру цьогорічних президентських виборів дивляться не так ефектно, як у натурі. Насправді ж вони (і ви мали можливість пересвідчитися на власні очі) грали мало не всіма кольорами веселки.
Жовті із синіми вкрапленнями-написами "Час…" (самі здогадуєтеся, кого). Червоні з білим, із серпочками-молоточками, що символізували колись нібито непорушну єдність робітничого класу і трудового селянства. Підрихтовані під маскувальні кольори, які натякали, та що там натякали: прямо волали про рятівника країни. Інші (не будемо говорити про них, аби не втручатися в передвиборні пристрасті другого туру) також не поступалися згаданим. Кандидатів, як відомо, було аж вісімнадцять. Щоправда, на "наметову" агітацію спромоглися не всі...

Не варто особливо коментувати перебіг цього велетенського ярмарку марнославства. Спостережливий виборець досить скептично поціновував заклики й обіцянки кандидатів, пам'ятаючи про повторюваність більшості з них, про забудькуватість авторів, які під такими ж чи дуже подібними гаслами не вперше входили в агітаційні баталії. І президентські, і парламентські.

Серед рекламних щитів особливе місце займали ті, що належали чинному главі держави. Йому не з руки було просто обіцяти – йому треба було звітувати про вже зроблене. Він і робив це. Наскільки переконливо, варто судити з його результату, що вилився у відповідний відсоток голосів тих, хто взяв участь у першому турі виборів. І все ж…

Давайте будемо справедливими. Задля цього хочеться нагадати один цікавий документ, що випадково зберігся у автора цих рядків ще з часів депутатської діяльності Віктора Ющенка. Це одне з повідомлень прес-служби "Нашої України" про відвідання останнім колишньої гетьманської столиці Батурина. Ось що говорив кілька років тому тоді ще нардеп, якому з часом випало стати Президентом:

"У Батурині живе українська історія, адже місто було резиденцією чотирьох гетьманів, більше 50 років було їхньою столицею. Тут був злет українського мистецтва, архітектури, вінець українського церковного і палацового бароко. Батурин дуже важливий для українців як одна з головних пам'яток історії…Обличчя столиці, навіть колишньої, зобов'язує. Нині боляче дивитися на руйнування архітектурних споруд та археологічних пам'яток… Тут знаходиться садиба Івана Мазепи, палац Кирила Розумовського — символи національної спадщини. Соромно, що все це занедбано. "Наша Україна" докладе максимальні зусилля, щоб Батурин став місцем паломництва людей, які шанують минуле, сучасне та майбутнє України".

Погляньмо на сьогоднішній Батурин і, як кажуть, поклавши руку на серце, визнаймо, що все-таки далеко не все з обіцяного тоді ще тільки майбутнім третім Президентом піддано забуттю. Щит "Ми зробили" не допоміг повторити каденцію главі держави України 2005 – 2010 років. Але й соромитися за ці два багатообіцяючі слова йому не слід. А за те, що не зробили, то… безгрішний тільки Бог.

Відродити Батурин не вдалося двом імперіям, які так надували щоки з претензіями на світове панування, — Росії під орудою царів-батьків і Совдепії під проводом "рідної компартії". А Україні часів Віктора Ющенка вдалося. І за це спасибі лідерові "Нашої України", яка так недовго була лідером на політичному обрії нашої держави. Що ж, у кожного свій вік. І в людини, і в політичної сили. З усіма доводиться прощатися. У тому числі і з кандидатами в президенти. І всі президенти з часом стають колишніми. Єдине, чого не слід забувати, так це однієї деталі — за чинною Конституцією України звання Президент у нас довічне.

Олександр ОЛІЙНИК.