ПРОКЛЯТА КАТИНь

Доля іноді змушує повірити і в містику, і в саму цю долю навіть людей, не схильних до цього. Президент Польщі Лех Качинський, його дружина і представники найвищої політичної еліти країни загинули в авіакатастрофі, прямуючи не на якусь іншу акцію, а саме на відзначення 70-річчя трагедії Катині.
І ще одне. Трагедія сталася, коли в столиці України, в самому її центрі, в Українському домі третій день ще “достоювала” провокаційна виставка про тяжку сторінку українсько-польських взаємин, події 1943 року. Але ці події, цю трагедію ініціатори затії з виставкою прагнули використати для роздмухування конфронтації між нашими народами. Ініціатори ці — російські і польські шовіністи, а вони є скрізь. І робилося це руками нашої так званої правлячої партії регіоналів. Так от російським шовіністам, які імітували співчуття до поляків, якраз була нагода продемонструвати справжнє співчуття — вшанувати жертв Катині.

Нагадаймо, що у квітні 1940 року радянські спецслужби розстріляли в урочищі Катинь під Смоленськом понад 20 тисяч представників польської національної еліти. В основному це були офіцери польської армії. Коли восени 1939 року фашистська Німеччина нападом на Польщу розв’язала Другу світову війну, а спільно зі своїм союзником комуністичним режимом СРСР за кілька тижнів розшматувала польську державу, ці офіцери були інтерновані до СРСР. Вони не були навіть полоненими, хоч і полонених за законами війни не можна розстрілювати. Але знищивши протягом попередніх трьох років мільйони своїх же громадян, комуністичний режим СРСР, не задумуючись, знищив і еліту сусідньої держави, не лише військових, а й інтелігенцію. Тепер для Польщі російські ліси під Смоленськом стали Катинню-2, як вже назвав цю трагедію Лех Валенса.

А про шовіністичну виставку в Києві я згадав тому, що ці замітки не тільки про Польщу, як про нас, Україну.

…Лех Качинський і його брат-близнюк Ярослав народилися у червні 1949-го, тобто влітку президентові виповнився б 61 рік. Син учасника Варшавського повстання проти фашистів 1944 року з молодих літ присвятив себе боротьбі за Польщу незалежну, демократичну, однаково ненавидячи як нацизм, так і комуністичний режим. Інтелігент-варшав’янин, відомий юрист, він приєднався до робітничого руху опору тоталітарному режиму Польщі, став активним учасником “Солідарності”, найближчим соратником Леха Валенси. При цьому першому президентові нової демократичної Польщі був міністром. Остання перед президентством посада — президент, або по-нашому, мер, міський голова Варшави. У 2004 році з нагоди 60-річчя Варшавського повстання добився відкриття в столиці Музею повстання. При цьому отримав від опонентів чимало критики за відновлення національної пам`яті. Аналогія з Україною, де президента Ющенка теж звинувачували в “акцентуванні на темі Голодомору”.

2005 року в Польщі були одночасно і парламентські і президентські вибори — іноді це співпадає. На той час могутнє профоб’єднання “Солідарність”, яке повалило комуністичний режим і збудувало нову Польщу, вичерпало історичний ресурс. Знову аналогія — з Народним Рухом України, щоправда, Рух так і не прийшов до влади. На базі “Солідарності” брати Качинські утворюють правоцентристську партію “Право і Справедливість”. Вона впевнено виграє і парламентські, і президентські вибори. Лех Качинський в другому турі здолав свого основного суперника Дональда Туска, лідера “Громадянської платформи”, іншої партії, що утворилася на базі “Солідарності”. Качинський стає президентом, його брат Ярослав прем’єром.

Польща — парламентсько-президентська республіка з дуже великими повноваженнями прем`єра. А президент, на відміну від нас, не займається вказівками, як сіяти кукурудзу чи латати дороги. Він має гідно представляти країну у світі. Що й успішно робив Качинський. А щодо його внутрішньої політики, вона мала дві основні складові. Перше — абсолютний відхід від тоталітарного минулого, від того 40-річного жаху нав’язаного Москвою комуністичного режиму, друге — “визволення від історії” не в сенсі нехтування національною пам’яттю, а в сенсі національного примирення, консолідації нації. І перше і друге вдалося поза всяким сумнівом.

У міжнародній політиці цей невеликий на зріст, скромний, галантний, інтелігентний чоловік зумів стати в ряд найсильніших політиків Європи і світу. Польща вступила в НАТО (1999 р.) і Євросоюз (2004 р.) при його попередникові соціалістові Олександру Кваснєвському (нам би таких соціалістів-патріотів). Але утвердилася саме завдяки Качинському. Цікавою стала його європейська політика. Він заявив, що оскільки в ЄС сформована команда великих держав, то Польща береться сформувати команду маленьких. І він її сформував: йдеться про новоприйнятих членів ЄС — в основному, це представники колишнього соцтабору, в тому числі держави Прибалтики, наші співкамерники по СРСР. Шкода, що в цій команді не могла бути Україна, бо нема її взагалі в ЄС. А Польща Качинського, як найбільша з цієї “команди малих”, врешті, як одна з найбільших держав Європи, повелася по-польськи гонорово з не дуже іноді ввічливими західними старожилами ЄС. І змусила сильних Європи прислухалися до голосу менших країн.

Така позиція не випадкова. Скажімо, Польща виявилася єдиною країною ЄС та і всієї Європи (додаймо сюди і США, Канаду, Японію), яка в рік світової кризи, рік 2009-й, не лише не знизила рівень економічного розвитку, а підвищила його! І це результат справжніх реформ, а не балачок про них, як це є у нас.

Притому, Качинському дорога президентства зовсім не була встелена трояндами. У 2007 році країна пережила політичну кризу, наслідком якої стали позачергові парламентські вибори (як і у нас в Україні). І партія Качинських “ПіС” зазнала поразки, перейшла в опозицію, а Ярослав Качинський втратив пост прем’єра. Главою ж уряду став той таки Дональд Туск. І останні більш як два роки країна мала правоцентристського, досить радикального президента, і поміркованого, більш ліберального прем’єра. Але два лідери країни ніколи не опускалися до поливанні один одного і політичних сил опонентів брудом. (Знову порівняймо з деякими реаліями?) Тому-то Польща — при соціалісті, націоналісті, лібералі — була і залишається Польщею.

Зостається додати, що Лех Качинський твердо обстоював ідею “УБЛ”. Тобто ідею існування незалежних, міцних, дружніх сусідніх держав — України, Білорусі, Литви.. Що допомагало б стримувати натиск Росії, натиск з багатовіковою історією. Тому-то Качинського не любив Кремль, тому-то він приїздив у Київ у дні Помаранчевої революції, яку однозначно підтримав. Тому-то він всі ці роки був найзатятішим адвокатом України в Європі, зміцнював наші економічні взаємини. І зовсім не випадково саме Качинський ініціював влітку 2008-го приїзд 5-ти президентів, в тому числі Ющенка, у прифронтовий Тбілісі, столицю атакованої Росією Грузії, щоб підтримати грузинський народ і висловити рішучий протест проти агресії Росії. В той час, як у нас в Україні дехто все “визначався” або мовчки чи й не дуже мовчки потурав агресорам.

Страшна трагедія, коли разом з президентом та його дружиною загинуло все командування польських збройних сил, заступники голів Сейму і Сенату, інші видатні діячі держави, є за визнанням поляків найбільшою трагедією з часів війни. Але є держава, є нація. Є національна, ПАТРІОТИЧНА, а не білякоритна еліта. Президентські вибори, які за планом мали пройти наприкінці року, тепер, за Конституцією, мають відбутися протягом двох місяців. Цілком можливо, що новим президентом поляки оберуть Броніслава Комаровського, маршалка (голову ) Сейму Польщі, який , згідно Конституції, став виконувати обов’язки президента. Саме його правляча “Громадянська платформа” ще раніше висунула в кандидати. Є й ще немало достойних кандидатів. Справа не в персоналіях, а в згуртованості і патріотизмі нації.

…Лех Качинський, відповідаючи якось на запитання стосовно ризиків авіапольотів, відповів, що у нього така професія, така посада ризикована — президент держави. А це не той пост, щоб ховатися за спини. А зовсім недавно назвав у числі своїх улюблених музичну композицію “ Балада про маленького лицаря ”. Він і був Маленьким Лицарем — з великої літери. Лицарем своєї нації.

Петро АНТОНЕНКО