“ПРОДАТИ ЗЕМЛЮ… І УКРАЇНУ?”
Земельне “Євро-2012” може настати в Україні значно раніше, ніж рекламований чемпіонат континенту з футболу. Уже 1 січня 2012 року в державі завершується мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Якщо парламент не продовжить дію цієї заборони, нас чекає величезне економічне, політичне, соціальне потрясіння під назвою «вільний ринок землі». Те, що є цілком нормальним для більшості розвинених демократичних країн, для нас чомусь поки що є неприйнятним. Чому? Тому що перехід від тоталітарного до демократичного суспільства у нас вилився у надто вже затяжну стадію “дикого капіталізму”? Що замість нормальної приватизації ми збагатили світ поняттям “прихватизація”?
Мабуть, усього потроху. Але справді, маючи вже перед очима приклад цієї “приватизації”, бачачи не просто недосконалість нашого законодавства в економіці, а й навмисне його спотворення на догоду олігархократії, доводиться сто разів подумати, перш ніж переходити до вільного продажу землі. Тим паче, що все це може перетворитися на остаточну руйнацію українського села — основи й колиски нації.
Між тим, нинішня влада поспішає. Яскрава паралель — похапливе протягування пенсійної реформи, проти якої і фахівці, і переважна більшість населення. У чому ж ризики похапливого введення ринку землі?
Наш співрозмовник — людина компетентна. Іван ТОМИЧ понад десятиліття очолював фермерський рух України, будучи керівником Асоціації фермерів і приватних землевласників, нині він почесний президент цієї організації. А ще — голова Всеукраїнського союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Депутат Верховної Ради четвертого скликання, був головою профільного аграрного комітету парламенту, чимало попрацював на законодавчому полі.
В руках ділків
— Іване Федоровичу, ситуація зі впровадженням вільного продажу землі в Україні справді така тривожна? І в чому саме ризики?
— 1 січня 2012 року — це той термін, який нинішня влада визначила як початок ринку землі в Україні. Для цього залишилося ухвалити лише два закони: про земельний кадастр (уже ухвалено в першому читанні) та про ринок землі. Ухвалити ці закони можуть уже восени, а продаж землі може розпочатися із січня.
Це історичний виклик для всієї української нації, бо якими є сьогоднішні соціально-економічні обставини? Нема потенційного покупця землі в сільській місцевості: ні фермери, ні керівники сільгосппідприємств, ні селянин не мають коштів для купівлі земель, необхідних для аграрного виробництва. В селі величезний дефіцит коштів, навіть перед жнивами, зокрема й на пальне, на добрива, які не тільки подорожчали, а й стали дефіцитом, на запчастини.
У нас дуже небезпечна ситуація з деякими продуктами харчування. Досить згадати нинішні продовольчі кризи, які змінюють одна одну, — чи то стосується круп’яних культур, чи цукру, чи хліба. За цих обставин ринок землі серйозно підірве виробництво сільгосппродукції, особливо трудомістких культур.
— У нас земельна реформа триває вже друге десятиліття. Але кому реально нині належить земля, навіть ще до впровадження вільного ринку?
— Уже сьогодні 11 мільйонів гектарів землі сконцентровані в руках кількох десятків олігархічних компаній, агрохолдингів. І ці гектари можуть дуже швидко опинитися в чужих, не українських, руках. Сьогодні більше 7 мільйонів гектарів наших родючих земель без відома їх первинних власників через корпоративні права перейшли до рук земельних ділків. Понад 15 мільйонів гектарів земельних паїв шляхом договірних зобов’язань стали практично безперспективними щодо повернення їх власникам.
Усім відомо, яка в нас судова влада, який рівень корупції, а саме ці фактори містять основну небезпеку при впровадженні ринку землі. Україна протягом кількох років може втратити будь-яку перспективу щодо збереження села.
При впровадженні ринку землі можна очікувати різкого (у два-три рази) збільшення безробіття в селах уже 2012 року, а протягом наступних кількох років може залишитися лише 250–300 тисяч робочих місць. І це при тому, що в сільській місцевості мешкає близько шести мільйонів працездатного населення.
«Вигідна» непрозорість
— Але ж ми, покінчивши з так званою соціалістичною економікою, задекларували перехід до ринкової, що передбачає і ринок землі.
— Ми маємо цілий пакет пропозицій, насамперед, законодавчих, для цивілізованого переходу до ринку землі. Дуже шкода, що свого часу не вдалося ухвалити всі закони, необхідні для переходу до ринку землі. Коли я був депутатом парламенту четвертого скликання, то ініціював ухвалення 12 таких законів, і вони були проголосовані. Але це лише частина необхідного. Так, і досі немає закону про Державний Земельний іпотечний банк. А як тоді говорити про нормальне кредитування села? Хіба нині це кредитування — при двадцяти і більше відсотках на рік, за таких умов застави під кредити, при такій процедурі їх оформлення? А саме Земельний банк міг би стати дієвим інструментом кредитування, що засвідчує досвід Польщі, Чехії.
Ще одна суттєва прогалина в законодавстві — відсутність земельного кадастру, тобто реальної оцінки кожного клаптика землі. А все тому, що ті, хто зміг, скупили землю незаконно, за безцінь. І мова не тільки про землі сільськогосподарського призначення. Наприклад, у 70-кілометровій зоні довкола Києва вибудувана “кількаповерхова” система власності на певні земельні ділянки.
— Спробуй розібратися, кому насправді належать ті чи інші ласі шматки…
— Добитися прозорості тут важко. Ніхто не хоче відкривати карти, зокрема й депутати парламенту, які не бажають приймати земельний кадастр.
Так само не поспішають ухвалювати цілу низку економічних законів, дотичних до ринку землі. Зокрема, про ринок зерна, ринок тваринницької продукції, при тому, що тваринництво в нас майже знищене, якщо говорити про реальне забезпечення країни власним продовольством. Такі закони просто необхідні, щоб захистити українського селянина, якого зараз просто обкрадають за рахунок цінової політики. Такого ще ніколи не було, щоб літр молока купували в селянина по 1 гривні 80 копійок, а літр дизельного пального для села коштував 10 гривень. Такого дивного “паритету” цін не пригадати за всі 20 років незалежності.
— Прихильники негайного впровадження ринку землі посилаються на колишні соціалістичні країни (Чехію, Болгарію, врешті й Росію), де такий ринок уже запровадили.
— І стикнулися із численними проблемами. Але треба зазначити: Україна — не Росія і не Болгарія чи Чехія. Це особлива країна. У нас зосереджена чверть світових запасів чорнозему. І тому давно вже йде битва світового капіталу за українську землю. У ХVІ—ХVІІ століттях і пізніше це були воєнні навали, в Другу світову війну окупанти просто вивозили наші чорноземи вагонами. Сьогодні битва йде через фінансові ресурси. І не один десяток країн світу веде планомірну політику щодо купівлі українських чорноземів. Тож ідуть відверті спроби руйнування українського аграрного сектора. І, на превеликий жаль, дії нашої державної влади сприяють цим потугам.
Повністю інтерв'ю Петра Антоненка з Іваном Томичем читайте в газеті "Сіверщина" за 7 липня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |