Про Синявського, КГБ і українців

"Переслідування Івана Світличного та Даніеля з Синявським йшло паралельно. Але про українця Світличного практично ніхто не знав, крім вершків української інтелігенції, а справа російських письменників Даніеля – Синявського набула світового розголосу. На їх захист виступали Луї Арагон, італійські та данські письменники, на захист же українця Світличного ніхто з-поміж закордонних знаменитостей слова не мовив. Бездержавність нації позначалася в усьому – і в цьому теж.

Зрештою, якщо на захист російських письменників – дисидентів виступили всередині імперії Чуковський, Еренбург, Шкловський, Каверін, Белла Ахмадулліна, Арсеній Тарковський тощо, то про їх протест (лист до з’їзду комуністичної партії) знало широке коло осіб. А коли на захист Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Богдана Гориня, Михайла Косіва, Михайла Гориня виступили такі знакові для українства фігури, як Зеновія Франко, Михайлина Коцюбинська, Григорій Кочур, Іван Драч, Іван Дзюба, Борис Антоненко – Давидович, це все потонуло в кадебістських архівах та тихому перешіптуванні на кухнях "
З майбутньої книги "Левко Лук'яненко. Політична біографія"

Проте...

Григорьянц розглядав Синявського, як працюючого на КДБ, якого вони довели до професора Сорбонни: "От КГБ Синявскому нечего было скрывать. Нина Воронель - его близкая тогда приятельница, и Сергей Хмельницкий - ближайший, еще школьный приятель и осведомитель КГБ, высказывают уверенность, что уже все ранние произведения Синявского, переправленные за границу, писались с ведома и по рекомендации КГБ. Я хотел бы думать, что это не совсем так, но боюсь, что здесь могли совпадать желания и цели и КГБ и автора - уже решившего, что он мошенник и карманный вор Абрам Терц. Первый этап сотрудничества Синявского с КГБ им самим и Марьей Васильевной достаточно подробно описан и вызывает полное доверие..."
(З книги Г.Почепцова "КГБ Андропова с усами Сталина").

Василь ЧЕПУРНИЙ