Дисидент, про якого воліють забути...
Сьогодні 85 років Петру Рубану - народному майстру, політичному в'язню, про долю якого турбувалися Левко Лук'яненко, академік Сахаров, президенти США Ніксон і Рейган. А він родом з Конотопа, але жив, працював у був засуджений у Прилуках.
Ще 1968року Рубан засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 222 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда" та "незаконне володіння зброєю") на 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах. В ув’язненні Рубан оволодів спеціальністю різьбяра по дереву методом інтарсії. Табірна адміністрація заохочувала таку роботу, давала йому замовлення.
Після звільнення в 1973 році Рубан був направлений у Прилуки Чернігівської області, де після закінчення вузу працювала за розподілом його дружина Лідія. Рубан улаштувався різьбярем по дереву на Прилуцькому меблевому комбінаті.
Рубан з дозволу Художнього фонду УРСР здавав роботи, виготовлені ним у своїй домашній майстерні, у художній салон-магазин у Києві. Його роботи мали успіх, він неодоразово виконував замовлення Ради Міністрів УРСР, обкому КПУ, Зовнішторгу. Робота Рубана "Шахова книга" одержала в 1974 році другу республіканську премію.
"Справа Рубана" 1976 року була порушена після того, як він виготовив до 200-річчя США подарунок американському народові – дерев’яну книгу, на обкладинці якої зображено статую Свободи і зроблено напис "200 років" (Рубан працював над нею 8 місяців). Невідомі зламали двері домашньої майстерні Рубана і викрали книгу. В прокуратурі Рубану порадили "забути" про це: "Сліди ведуть туди, де ми не компетентні провести обшук. Нема такого закону, який давав би вам право робити такий подарунок, але нема й такого закону, який забороняв би це робити. Влада вважала за потрібне вчинити так, щоб запобігти піднесенню подарунка".
13.10.1976 року Рубана заарештували. 29.12.1976 року Прилуцький народний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за ст. 81 ч. 3 КК УРСР ("крадіжка державної власності") і ст. 150 КК УРСР ("приватнопідприємницька діяльність"). Рубану інкримінували здачу в художній салон 73 сувенірів, "виготовлених поза обліком на підприємстві", а також крадіжку матеріалів на комбінаті.
Академік А.САХАРОВ вважав, що ця справа — помста КГБ за участь Рубана у винесенні з табору "Щоденника" Е.Кузнєцова. Листа з проханням втрутитися в цю справу А.САХАРОВ надіслав новообраному президентові США Дж. Картеру. На захист Рубана виступив Л.ЛУК’ЯНЕНКО, надіславши листа “Зупиніть кривосуддя!” редакції журналу “Народна творчість та етнографія”.
Суд засудив Рубана до 8 років ув’язнення і 5 років заслання.
Після суду Рубану не дали ознайомитися з протоколом судового засідання, внаслідок чого спотворені його висловлювання послужили приводом для чергового звинувачення. Так, він сказав в останньому слові, що його судять тому, що він "боровся за відокремлення України від СРСР", а в протоколі суду записано: "Я боровся і буду боротися за відокремлення України від СРСР". Рубан подав касаційну скаргу, вирок скасували і справу повернули на нове розслідування. Через 10 днів заступник прокурора УРСР вказав на необхідність "провести перевірку щодо притягнення Рубана до відповідальности за ст. 187-1 КК УРСР". До справи долучилися і співробітники КГБ.
18-29 квітня 1977 року Чернігівський обласний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за тими ж двома статтями, а також за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"). Рубану інкримінували записи, які він зробив у мордовських таборах (8 зошитів) і листи дружині з табору (усе це свого часу пройшло табірну цензуру), усні висловлювання, а також спотворені висловлювання на попередньому суді.
Суд засудив Рубана до 6 років ув’язнення в таборі особливо суворого режиму, 3 років заслання, повернення "незаконного прибутку" і конфіскації власности — недобудованої хати (сім’я Рубана з двома дітьми третій рік жила в хліві, доки будувалася хата). Рубан також визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Звинувачення в “крадіжці матеріалів” (ст. 81) суд зняв.
Покарання Рубан відбував у таборі УЛ-314/60 у Луганській області. Неодноразові пропозиції співробітників КГБ відмежуватися від націоналістів, які використовують його ім’я в антирадянській агітації, категорично відхиляв.
Звільнений у 1985 році і того ж року став членом Української Гельсінкської Групи. Після звільнення домагався виїзду у США для проведення операції і лікування сина-інваліда Марка, за що 09.07.1985 року знову заарештований і засуджений 29.11 Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 9 років таборів особливого режиму і 4 років заслання з визнанням його особливо небезпечним рецидивістом. На суді захищався сам і оголосив голодівку з вимогою дозволити паралізованому синові виїхати з СРСР на лікування.
Покарання відбував у таборі особливого режиму ВС-389/36-1 (сел. Кучино, Чусовського району, Пермської області). У 1987 році став на статус політв’язня, за що його неодноразово запроторювали в ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). 8.12.1987 року Рубан переведений у табір ВС-389/35.
31.01.1988 року дружина Рубана Лідія і син Марко прибули у США.
Звільнений 25.05.1988 року і висланий із СРСР. Його прийняв президент США Р. Рейґан. Був зарубіжним представником Спілки Української Молоді (СУМ), Української Національної партії (УНП), Української Міжпартійної Асамблеї (УМА). У вересні 1989 року виключений з УГС “за невизнання основних статутних принципів Спілки”.
Повернувся в Україну. Вів бізнес.
Указом Президента України від 8.11. 2006 року нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Похований у Конотопі на Сумщині.
За матеріалами Віртуальний музей "Дсидантський рух в Україні"
Детальніше про нього можна прочитати нарис Миколи Гриня в книзі "Перша шеренга" (упорядники Владислав Савенок і Василь Чепурний).
Ще 1968року Рубан засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 222 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда" та "незаконне володіння зброєю") на 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах. В ув’язненні Рубан оволодів спеціальністю різьбяра по дереву методом інтарсії. Табірна адміністрація заохочувала таку роботу, давала йому замовлення.
Після звільнення в 1973 році Рубан був направлений у Прилуки Чернігівської області, де після закінчення вузу працювала за розподілом його дружина Лідія. Рубан улаштувався різьбярем по дереву на Прилуцькому меблевому комбінаті.
Рубан з дозволу Художнього фонду УРСР здавав роботи, виготовлені ним у своїй домашній майстерні, у художній салон-магазин у Києві. Його роботи мали успіх, він неодоразово виконував замовлення Ради Міністрів УРСР, обкому КПУ, Зовнішторгу. Робота Рубана "Шахова книга" одержала в 1974 році другу республіканську премію.
"Справа Рубана" 1976 року була порушена після того, як він виготовив до 200-річчя США подарунок американському народові – дерев’яну книгу, на обкладинці якої зображено статую Свободи і зроблено напис "200 років" (Рубан працював над нею 8 місяців). Невідомі зламали двері домашньої майстерні Рубана і викрали книгу. В прокуратурі Рубану порадили "забути" про це: "Сліди ведуть туди, де ми не компетентні провести обшук. Нема такого закону, який давав би вам право робити такий подарунок, але нема й такого закону, який забороняв би це робити. Влада вважала за потрібне вчинити так, щоб запобігти піднесенню подарунка".
13.10.1976 року Рубана заарештували. 29.12.1976 року Прилуцький народний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за ст. 81 ч. 3 КК УРСР ("крадіжка державної власності") і ст. 150 КК УРСР ("приватнопідприємницька діяльність"). Рубану інкримінували здачу в художній салон 73 сувенірів, "виготовлених поза обліком на підприємстві", а також крадіжку матеріалів на комбінаті.
Академік А.САХАРОВ вважав, що ця справа — помста КГБ за участь Рубана у винесенні з табору "Щоденника" Е.Кузнєцова. Листа з проханням втрутитися в цю справу А.САХАРОВ надіслав новообраному президентові США Дж. Картеру. На захист Рубана виступив Л.ЛУК’ЯНЕНКО, надіславши листа “Зупиніть кривосуддя!” редакції журналу “Народна творчість та етнографія”.
Суд засудив Рубана до 8 років ув’язнення і 5 років заслання.
Після суду Рубану не дали ознайомитися з протоколом судового засідання, внаслідок чого спотворені його висловлювання послужили приводом для чергового звинувачення. Так, він сказав в останньому слові, що його судять тому, що він "боровся за відокремлення України від СРСР", а в протоколі суду записано: "Я боровся і буду боротися за відокремлення України від СРСР". Рубан подав касаційну скаргу, вирок скасували і справу повернули на нове розслідування. Через 10 днів заступник прокурора УРСР вказав на необхідність "провести перевірку щодо притягнення Рубана до відповідальности за ст. 187-1 КК УРСР". До справи долучилися і співробітники КГБ.
18-29 квітня 1977 року Чернігівський обласний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за тими ж двома статтями, а також за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"). Рубану інкримінували записи, які він зробив у мордовських таборах (8 зошитів) і листи дружині з табору (усе це свого часу пройшло табірну цензуру), усні висловлювання, а також спотворені висловлювання на попередньому суді.
Суд засудив Рубана до 6 років ув’язнення в таборі особливо суворого режиму, 3 років заслання, повернення "незаконного прибутку" і конфіскації власности — недобудованої хати (сім’я Рубана з двома дітьми третій рік жила в хліві, доки будувалася хата). Рубан також визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Звинувачення в “крадіжці матеріалів” (ст. 81) суд зняв.
Покарання Рубан відбував у таборі УЛ-314/60 у Луганській області. Неодноразові пропозиції співробітників КГБ відмежуватися від націоналістів, які використовують його ім’я в антирадянській агітації, категорично відхиляв.
Звільнений у 1985 році і того ж року став членом Української Гельсінкської Групи. Після звільнення домагався виїзду у США для проведення операції і лікування сина-інваліда Марка, за що 09.07.1985 року знову заарештований і засуджений 29.11 Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 9 років таборів особливого режиму і 4 років заслання з визнанням його особливо небезпечним рецидивістом. На суді захищався сам і оголосив голодівку з вимогою дозволити паралізованому синові виїхати з СРСР на лікування.
Покарання відбував у таборі особливого режиму ВС-389/36-1 (сел. Кучино, Чусовського району, Пермської області). У 1987 році став на статус політв’язня, за що його неодноразово запроторювали в ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). 8.12.1987 року Рубан переведений у табір ВС-389/35.
31.01.1988 року дружина Рубана Лідія і син Марко прибули у США.
Звільнений 25.05.1988 року і висланий із СРСР. Його прийняв президент США Р. Рейґан. Був зарубіжним представником Спілки Української Молоді (СУМ), Української Національної партії (УНП), Української Міжпартійної Асамблеї (УМА). У вересні 1989 року виключений з УГС “за невизнання основних статутних принципів Спілки”.
Повернувся в Україну. Вів бізнес.
Указом Президента України від 8.11. 2006 року нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Похований у Конотопі на Сумщині.
За матеріалами Віртуальний музей "Дсидантський рух в Україні"
Детальніше про нього можна прочитати нарис Миколи Гриня в книзі "Перша шеренга" (упорядники Владислав Савенок і Василь Чепурний).
| Читайте також |
| Коментарі (0) |