Лікар Петров
31 березня. Пам’ятний день для мене.
О 10-й годині ранку мене на ліжку гастрологічного відділення Київської міської лікарні № 3, що на вулиці Петра Запорожця, заарештував підполковник КГБ начальник слідчого ізолятора КГБ Петруня. Повезли мене білою «Волгою» на Русанівку, наказали відімкнути квартиру. Обшук тривав до 24-ї години. Повезли на Володимирську 33 й зачинили в підвальній камері слідчого ізолятора. Пів року допитів та абсолютної ізоляції від зовнішнього світу. Потім так само у Львові, гра у суд, етап з перепочинком у камері смертників Харківської пересильної тюрми, сумновідома зона 36 у Пермській області.
В медамбулаторії я поскаржився лагерному лікарю Петрову на болі в ділянці дванадцятипалої кишки. «А чому я повинен вам вірити, а не оцій довідці, що вклеєна у вашій медичній карточці, де написано: виписаний з лікарні за порушення лікарняного режиму, головний лікар гастрологічного відділення Бєрьозкін». Лікар Петров говорив це тихо, повільно, якось наче сумно, ніби звертався не до мене, а до свого київського колеги, прізвище якого він розтягнув по складах.
У лагер суворого режиму для політичних в’язнів – «особливо небезпечних державних злочинців» – прибув із Києва полковник КГБ Гончар. Менти привели мене до нього на розмову.
– Сідайте, Олесю Євгеновичу, давайте порозмовляємо. До нас дійшли чутки, що ваші погляди за цей час ще більше поправішали.
– Я не сідатиму і не буду з вами розмовляти.
– Це чому так?
Я пояснив полковнику КГБ, що дізнався про фальшиву довідку в медичній картці і не буду з ним розмовляти доти, поки не будуть покарані винні в її появі.
– Можете йти.
Лікаря Петрова усунули з лагера, і я досі відчуваю перед ним свою провину.
Олесь ШЕВЧЕНКО
О 10-й годині ранку мене на ліжку гастрологічного відділення Київської міської лікарні № 3, що на вулиці Петра Запорожця, заарештував підполковник КГБ начальник слідчого ізолятора КГБ Петруня. Повезли мене білою «Волгою» на Русанівку, наказали відімкнути квартиру. Обшук тривав до 24-ї години. Повезли на Володимирську 33 й зачинили в підвальній камері слідчого ізолятора. Пів року допитів та абсолютної ізоляції від зовнішнього світу. Потім так само у Львові, гра у суд, етап з перепочинком у камері смертників Харківської пересильної тюрми, сумновідома зона 36 у Пермській області.
В медамбулаторії я поскаржився лагерному лікарю Петрову на болі в ділянці дванадцятипалої кишки. «А чому я повинен вам вірити, а не оцій довідці, що вклеєна у вашій медичній карточці, де написано: виписаний з лікарні за порушення лікарняного режиму, головний лікар гастрологічного відділення Бєрьозкін». Лікар Петров говорив це тихо, повільно, якось наче сумно, ніби звертався не до мене, а до свого київського колеги, прізвище якого він розтягнув по складах.
У лагер суворого режиму для політичних в’язнів – «особливо небезпечних державних злочинців» – прибув із Києва полковник КГБ Гончар. Менти привели мене до нього на розмову.
– Сідайте, Олесю Євгеновичу, давайте порозмовляємо. До нас дійшли чутки, що ваші погляди за цей час ще більше поправішали.
– Я не сідатиму і не буду з вами розмовляти.
– Це чому так?
Я пояснив полковнику КГБ, що дізнався про фальшиву довідку в медичній картці і не буду з ним розмовляти доти, поки не будуть покарані винні в її появі.
– Можете йти.
Лікаря Петрова усунули з лагера, і я досі відчуваю перед ним свою провину.
Олесь ШЕВЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |