Головна › Новини › ПОГЛЯД
Про силу і ненависть
29-Лис-19 282 0.0 0
Торкалися ми з ним, звісно, і заборонених тем. У тому числі й про дві нації, напоказ дружні, а насправді приховано супротивні.

– Вони поглинули нас, розчинили в собі, як сіль в окропі, привласнили нашу національність, мову, церкву, історію, – скрушався я. – Чому так?
– Бо вони по крові завойовники, а ми оборонці, – відповідав він.

– Чому ж тоді не вборонили себе?
– Ще не приспів той час. Не википів окріп, щоби сіль сіла на дно й стала твердим кристалом.

– Але ж скільки часу змарновано. Ми ослаблені.
– Та ні, – м’яко заперечував він. – Терпець не ослаблює. Терпець стягує нову силу.

– Для чого?
– Для відкритої війни.

– Гадаєте, що це згодиться? – недовірливо питав я. Надворі стояли 80-ті роки, кипіла «перестройка».
– Щоб воювати, потрібна сила.

– А що потрібно для того, аби перемагати?
– Ненависть. Холодна, чиста, тверда як кристал.

– І ми вимушені з ними воювати? – питав я пошепки, хоча, крім докучливої комашні, нас ніхто в лісі не чув.
– Ми приховано воюємо з нимим давно - духом, а прийде час і це постане вочевидь. Будемо мусити воювати, захищаючись. Сила супроти сили. Інакше вони ніколи нас не залишать. Такий звичай завойовників.
Це казав чоловік, який пройшов Красне поле Карпатської України і табори ГУЛАГу, який пережив три імперії. І носив у собі мир та любов. Андрій Ворон.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Розрада-гора", 2017.



Теги:Мирослав Дочинець, російсько - українська війна, Андрій Ворон


Читайте також



Коментарі (0)
avatar