Про сіль землі, якої достатньо

Не пересолюй, ліпше недосолити. Сіль довго обертається в м’язах, у крові, в кістках, отруюючи їх. Усе тіло силкується витиснути з себе сіль, та це нелегко. Сльози, які не проливаються з очей (добре, коли так), мають здатність проливатися всередину – і тоді нам здається солоною їжа, яку ми не солили. Добра дещиця солі дістається нам від землі через овочі, плоди, м’ясо й молоко. Може, тієї солі земної й достатньо.

Про лікування без лікування

На лікування я не мав би ні грошей, ні часу, – казав він. – Тому свої ліки вживаю щодня: три зубці часнику (синього, твердого, як кінський зуб, і лютого, що аж дірки пропікає в роті), яблуко, дві ложки лляної олії, жменя бринзи, добрий пук зеленини з неодмінними гілочками розмарину. Кілька ковтків вина. Коли риба на столі – день благодатний. Чому треба їсти рибу? Бо вона завжди здоровіша за того, хто її їсть.
А ще мав свій рецепт «довгої молодості»: мед, часник і ягоди чорниці подрібнити в рівних частках і скласти у слоїк. Держати в холодному темному приміщенні. Їсти по дві ложки в день.

Про те, що притягує хвороби

У хворобі не плекай жалю до себе. Бо це й притягує хвороби. Радше – черпай з ясності духа, який частіше навідується до недужих. Відібравши в нас тілесні сили, хтось турботливо відкриває нам духовні двері, підводячи до нового розуміння. Можливо, хворість є якоюсь важливою додачею до життя…

Про те, що робить чай чаєм

Любив чай, приохотився на Кавказі. Він сам його вирощував, пересадивши кущі із занедбаної плантації при в’їзді в Мукачево на свою Розраду-гору. Приповідав, що чай дає чотири блага: спочатку – тепло, відтак – аромат, потім – смак, а головне – ясність мислі. Чай він пив завжди з одного кухля тонкої білої глини. Посудина була аж темна від заварки, та він не давав її мити. Казав, що якраз ця давня плівка і робить чай чаєм. Направду, смак чаю «з його» горнятка був особливий.

Про дух яблук

Під ліжком, на якому спав, була ляда, в яку насипалися горіхи і яблука. Там вони лежали майже з осені до літа. «Я живу з духом яблук», – казав, сміючись. Завжди можна було простягнути руку і взяти яблучко чи горіх.

Про руки, які мають бути вільними

Ніколи не навчишся ловити, доки не навчишся кидати.
Якщо будеш давати, то й брати буде що. Одна рука приймає, друга – віддає. Якщо обидві руки будуть зайняті, ти більше не зможеш приймати. Це твій тягар.Тут ще й по-іншому можна сказати: птах на крилах не несе нічого – тому вони й легкі, тому вони й несуть його.

Про облудну скупість

Наші вади з віком можуть поглибитися, аж до потворності. Надто скупість. Старим гроші солодшими здаються. Чим менше їх потребуєш, тим більше пориваєшся їх стягнути. Цю облудну схильність треба виривати з душі, як дикий бур’ян.

Про надмірність

Кажуть: чого багато, те й свині не їдять. Навіть пісня сердечна блякне, якщо довго її співати, і пестливі слова втрачають насолоду первини, і мудрі настанови викликають спротив, якщо їх постійно нав’язувати… Лише молитва від повторення не псується.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із п'ятикнижжя "Триб".