Про що ви говорите з катом?
Президент Польщі виходить до мікрофона, посміхається, як учень на фотографії для альбому, і говорить:
«Я регулярно розмовляю з духом першого маршала Речі Посполитої Юзефа Пілсудського. Ми обговорювали польсько-радянську війну і нинішню міжнародну ситуацію…»
Звучить як анекдот, але це не анекдот.
Це — політика пам’яті, де голоси з минулого стають порадниками теперішнього. І головне питання, яке не можна проковтнути: про що ви говорите з катом?
Пілсудського поляки звикли бачити як «батька незалежності». Але для українців його ім’я звучить інакше.
У 1934 році під його диктатурою створили концтабір Береза-Картузька — офіційно «місце ізоляції».
Там тримали без суду. Туди кидали українців, які боролися за свої права, інтелігенцію, селян, учителів. Били, принижували, ламали життя.
Це був польський концтабір у самому серці Європи — ще до того, як нацистська машина зробила це «нормою».
Історія воліє мовчати про те, що Пілсудський показав Європі: концтабір може бути інструментом не лише тоталітаризму Гітлера чи Сталіна, а й «демократичної» держави, яка любила називати себе цивілізованою.
У 1930-х Польща розгорнула проти українців так звану «пацифікацію».
Села на Галичині обшукували, в хатах вивертали скрині, вчителів і священників били на площах, бібліотеки спалювали.
Це не була боротьба з «терором», як це подавала офіційна влада. Це була боротьба з українством як таким.
Українців принижували, забороняли мову, розганяли товариства, закривали школи. Усе це мало одну мету: зламати хребет нації, перетворити її на мовчазну, слухняну меншість у «великій Польщі».
Це і є геноцид — не завжди через масові розстріли, а через системне нищення основ життя.
Злочини проти України:
Тут немає романтики.
Є факти:
• Концтабір Береза-Картузька — як лабораторія репресій проти українців.
• Пацифікація 1930-го року — як методологія терору проти сіл і громад.
• Колонізація «кресів» — переселення польських колоністів на українські землі, щоб змінити демографію.
• Руйнування українських інституцій — закриття організацій, культурних товариств, шкіл.
Це — система.
І її символом став Юзеф Пілсудський, маршал і диктатор, який увійшов в історію як «герой Польщі», але для України він залишився катом.
І тепер, у 2025-му, президент Польщі Навроцький заявляє: «Я щодня розмовляю з духом Пілсудського».
Про що саме?
Про концтабори?
Про пацифікацію?
Про те, як тримати сусіда в покорі?
Уявіть собі голову держави, де радником стає не дипломат, не фахівець, не сучасний аналітик, а тінь диктатора, який будував концтабори для українців.
Що це означає для нас?
Що саме радить йому «маршал»? І яку Польщу будує той, хто слухає його голос?
Історія завжди повертається у тій формі, в якій її кличуть. Якщо кличуть дух ката — приходить кат.
Якщо ставлять у почесну вітрину Пілсудського — поруч із орденами стоїть і Береза-Картузька.
Тому питання звучить не як риторика, а як попередження: про що ви говорите з катом, пане президенте?
Зі сторінки Brinko
«Я регулярно розмовляю з духом першого маршала Речі Посполитої Юзефа Пілсудського. Ми обговорювали польсько-радянську війну і нинішню міжнародну ситуацію…»
Звучить як анекдот, але це не анекдот.
Це — політика пам’яті, де голоси з минулого стають порадниками теперішнього. І головне питання, яке не можна проковтнути: про що ви говорите з катом?
Пілсудського поляки звикли бачити як «батька незалежності». Але для українців його ім’я звучить інакше.
У 1934 році під його диктатурою створили концтабір Береза-Картузька — офіційно «місце ізоляції».
Там тримали без суду. Туди кидали українців, які боролися за свої права, інтелігенцію, селян, учителів. Били, принижували, ламали життя.
Це був польський концтабір у самому серці Європи — ще до того, як нацистська машина зробила це «нормою».
Історія воліє мовчати про те, що Пілсудський показав Європі: концтабір може бути інструментом не лише тоталітаризму Гітлера чи Сталіна, а й «демократичної» держави, яка любила називати себе цивілізованою.
У 1930-х Польща розгорнула проти українців так звану «пацифікацію».
Села на Галичині обшукували, в хатах вивертали скрині, вчителів і священників били на площах, бібліотеки спалювали.
Це не була боротьба з «терором», як це подавала офіційна влада. Це була боротьба з українством як таким.
Українців принижували, забороняли мову, розганяли товариства, закривали школи. Усе це мало одну мету: зламати хребет нації, перетворити її на мовчазну, слухняну меншість у «великій Польщі».
Це і є геноцид — не завжди через масові розстріли, а через системне нищення основ життя.
Злочини проти України:
Тут немає романтики.
Є факти:
• Концтабір Береза-Картузька — як лабораторія репресій проти українців.
• Пацифікація 1930-го року — як методологія терору проти сіл і громад.
• Колонізація «кресів» — переселення польських колоністів на українські землі, щоб змінити демографію.
• Руйнування українських інституцій — закриття організацій, культурних товариств, шкіл.
Це — система.
І її символом став Юзеф Пілсудський, маршал і диктатор, який увійшов в історію як «герой Польщі», але для України він залишився катом.
І тепер, у 2025-му, президент Польщі Навроцький заявляє: «Я щодня розмовляю з духом Пілсудського».
Про що саме?
Про концтабори?
Про пацифікацію?
Про те, як тримати сусіда в покорі?
Уявіть собі голову держави, де радником стає не дипломат, не фахівець, не сучасний аналітик, а тінь диктатора, який будував концтабори для українців.
Що це означає для нас?
Що саме радить йому «маршал»? І яку Польщу будує той, хто слухає його голос?
Історія завжди повертається у тій формі, в якій її кличуть. Якщо кличуть дух ката — приходить кат.
Якщо ставлять у почесну вітрину Пілсудського — поруч із орденами стоїть і Береза-Картузька.
Тому питання звучить не як риторика, а як попередження: про що ви говорите з катом, пане президенте?
Зі сторінки Brinko
| Читайте також |
| Коментарі (0) |