Про партизанські трагедії, а не славу...

На Чернігівщині більше сотні кандидатів історичних наук, але… і досі не захищено жодної (!) дисертації про партизанський рух на Чернігівщині в 1941-1943 рр. Написати її, здається, не така вже й складність: стільки матеріалів, документів у місцевих архівах! Однак… маємо те, що маємо. Ця тема для ґрунтовного наукового осмислення ще чекає на свого сумлінного дослідника.

Разом з тим солідний підмурівок у цій справі вже зробив завідуючий філією Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського «Військово-історичний музей» Михайло Жирохов. Він як історик-переселенець з Донбасу за останній рік по –справжньому «вистрілив» чотирма книгами, які привернули мою увагу: «Червоні партизани Добрянщини: за лаштунками радянських міфів», «Іван Бовкун: кривавий шлях «народного месника», «Підпільна група Якова Батюка: кінець легенди», «Юрій Збанацький: фальшивий герой із радянського дитинства».

Ці студії про минуле читаєш як детектив. Чому? Бо вони відкривають реальну правду про дії зверхників партизан, нарешті (!) дають більш-менш повну, а не лаковано-спотворену картину подій у ті сумні часи на Придесенні. Автор занурився у звіти народних месників, перевірки їх діянь органами безпеки, скарги, допити-свідчення учасників опору. Чесно кажучи, моторошно стає від того, як фальшувалася відразу після 1943 р. діяльність партизанських загонів приписками убитих німців ( так, за звітом Ю. Збанацького у квітні 1943 р.біля Євминки знищено 30 гітлерівців -насправді жодного; 16 березня – вбито 14, в реальності – 2).

Привертає увагу особа відомого письменника Юрія Збанацького, який наказав розстріляти свою «партизанську» дружину» з її батьком (перша дружина була в евакуації), потім почав жити з юною дівчиною. Під час форсування Червоною армією Десни він лежав хворим, але… невдовзі за забезпечення переправи через цю річку … отримав звання Героя Радянського Союзу. Томи справи про його перебування в чернігівській тюрмі, вбивство коханки залишають сумне враження про цю особистість. За кілька місяців у його загоні, за даними звіту, «разоблачено и уничтожено 184 шпиона»(фактично більше, ніж окупантів(!); тобто людей, які прийшли до партизан, розстрілювали за підозрами у співробітництві з ворогом! ).

Партизанський командир І. Бовкун виборював владу серед партизан розстрілом конкурентів. Таке враження, що боротьба за владу була для нього головнішою, ніж з гітлерівцями.

Сумна історія ніжинської групи підпільників Якова Батюка, розстріляних окупантами. Юні дівчатка та хлопці. Красиві обличчя. М. Жирохов показав, як з них «ліпили» «Молоду гвардію», приписуючи їм те, чого вони не робили. Хтось, може, закине докір автору: навіщо це він «розколупав»? Та його студія – добре нагадування про цих молодих людей, які не побоялися стати на бій з ворогами без всякого «партійного впливу», за покликом серця. Не їхня вина, що для належного пошанування учасників опору у радянські часи потрібно було бути останнім або комуністами, або комсомольцями.

… Додам, що книги-розслідування написані ніби на одному подиху – автор і сам захопився відкритими для нього документами, віднайденими в архівах Чернігова, Києва, Москви, і виклав пошукові студії з почуттям ось-ось віднайденої істини. Зрозуміло, це море вражень, не завжди послідовне та логічно оформлене. Проте… воно, як би там не було, змушує по-новому переосмислювати багато лакованих сторінок нашої історії, побачити за вимальованим фасадом опору й трагіку, драму буття простих людей, їх пристосування до нелюдських умов, виживання між протиборствуючими силами у Другій світовій війні.

Сергій ПАВЛЕНКО