Про морду, мову і толерантність
Сиджу у львівській кав’ярні, попиваю кавку, дивлюся у вікно і розмірковую про хворобу мого народу – гіпертолерантність. Чи чекала я хвилі обурення від українців на вбивство українця з Бахмута за українську мову, та такої хвилі, щоб усі поховалися по хатах? Ні, уже не чекаю і не чекала. Це якби угорця, поляка, румуна, росіянина, єврея, не дай Боже вбили б – оце був би скандал. Оце був би міжнародний резонанс. А так, подумаєш, ще одного укра в Україні замочили. Це якого по рахунку? 13 тисяч першого? Що-що, дискримінація за мовною ознакою? Ні-ні, де ви таке в Україні бачили? Немає в Україні дискримінації українців. Ви що, що ви таке вигадуєте… Якби була, то всі б про це сказали. Телевізори б кричали про це. Журналісти кричали б про це. Політики припинили б роботу ВРУ через такий кричущий факт і призначили розслідування. Уряд, МОН і ще купа інстанцій провели б розслідування, де такий мовний убивця виховувався? Ким виховувався? У якій школі вчився? Провели б переатестацію вчителів. Зробили б висновки, убезпечили б себе в майбутньому, поправили б закони… А якби це все не зробили б, то українці б їх усіх на вила підняли.
О-хо-хо, скільки б усього зробили б в Україні, якби була дискримінація на мовному ґрунті. Але ж не роблять цього, значить немає дискримінації.
Чи є? Але українці, хворі на гіпертолерантність, її не бачать?
Якщо відкрити Вікіпедію, то там можна прочитати, що толерантність – це нездатність клітини чинити опір зовнішньому впливові. Це толерантність так визначається. А гіпертолерантність тоді що? Нездатність чинити опір помножена на 10?
Дзі-і-інь. Телефон. Повертаюся від роздумів у реальність.
- Слухаю!
- Здравствуйтє, я із фірми такой –та, у мєня к вам прєдлаженіє…
- Ви з москви телефонуєте? – питаю толерантно.
- Пачему ета?
- Ви розмовляєте російською, значить телефонуєте звідти.
- Нєт, я із Украіни, із Кієва.
- Ну якби ви були із Києва, ви б розмовляли зі мною українською мовою. А оскільки ви розмовляєте російською, то очевидно ви телефонуєте з москви, новгорода, пскова…
- Нічєво падобнава, - продовжує трубка російською мовою.
«Ясно. Мені телефонує або ідіотка. Або упорота, - думаю я толерантно. – Немає ні грамочки бажання розбиратися чи вона ідіотка, чи упорота». Кажу толерантно:
- Пішла в дупу зі своєю російською мовою, - і толерантно натискаю відбій. Сказала літературно і педагогічно. З любов’ю в серці до України. З чемними інтонаціями і красивою дикцією. Саме так, як люблять толерантні українці, щоб було красиво…
Так от, про що це я. Ага, про гіпертолерантність мого народу. Отже, в Бахмуті вбивають українця за українську мову, а ЗМІ в пику гіпертолерантанутим українцям пропонують обговорити начебто незадоволення Венеційською комісією начебто мовним законом і начебто утисками меншин, а не українців – і гіпертолерантануті українці цього навіть не помічають, ні того, що це роблять їм у пику, ні того, що вони гіпертолерантануті.
Круто.
Так от, дорогі толерантні співвітчизники. Усі, хто не гіпер, а просто толерантні. Що ми повинні зробити у відповідь на це вбивство? Помститися. Як? Ні, не вбивствами. Усі українці у відповідь на ВПЕРТУ російську мову повинні толерантно бити морду. Хто не може цього робити, можна толерантно дряпати очі. Хто і цього не може – толерантно відкривайте рота і так верещіть «розмовляйте зі мною українською», щоби в УПЕРТИХ московитів позакладало вуха.
Пам’ятайте, бита морда, подряпані очі або закладені вуха – у відповідь на їхні вбивства – це дуже толерантно.
А якщо хтось вам скаже, що це некрасиво: битися, дряпатися і кричати – не вірте. Це дуже красива помста за Україну. І головне - що толерантна.
Закарбуйте собі: бити морди, дряпати очі і верещати так, щоб позакладало – це короткий і швидкий шлях до Української України. Бо якщо ви цього не зробите, то вже скоро, з огляду на нормандські події (ми підемо в ОРДЛО або ОРДЛО прийде до нас, ті ж яйця лише в профіль, не будемо ми диктувати правила ОРДЛО, а навпаки) - Бахмут буде у кожному вашому дворі.
,
Лише від вас залежить Українська Україна. Не від політиків, не від месій. Лише від кожного з вас. Робіть навколо себе Україну. Це буде найкраща помста.
А російськомовним українцям, щоб вас не обкладали штрафами, як у Франції, Литві, Латвії тощо, і вам не били морди, рекомендую не впиратися і толерантно повернутися до мови предків. Це найкоротший шлях до злагоди та порозуміння в країні.
Лариса НІЦОЙ
О-хо-хо, скільки б усього зробили б в Україні, якби була дискримінація на мовному ґрунті. Але ж не роблять цього, значить немає дискримінації.
Чи є? Але українці, хворі на гіпертолерантність, її не бачать?
Якщо відкрити Вікіпедію, то там можна прочитати, що толерантність – це нездатність клітини чинити опір зовнішньому впливові. Це толерантність так визначається. А гіпертолерантність тоді що? Нездатність чинити опір помножена на 10?
Дзі-і-інь. Телефон. Повертаюся від роздумів у реальність.
- Слухаю!
- Здравствуйтє, я із фірми такой –та, у мєня к вам прєдлаженіє…
- Ви з москви телефонуєте? – питаю толерантно.
- Пачему ета?
- Ви розмовляєте російською, значить телефонуєте звідти.
- Нєт, я із Украіни, із Кієва.
- Ну якби ви були із Києва, ви б розмовляли зі мною українською мовою. А оскільки ви розмовляєте російською, то очевидно ви телефонуєте з москви, новгорода, пскова…
- Нічєво падобнава, - продовжує трубка російською мовою.
«Ясно. Мені телефонує або ідіотка. Або упорота, - думаю я толерантно. – Немає ні грамочки бажання розбиратися чи вона ідіотка, чи упорота». Кажу толерантно:
- Пішла в дупу зі своєю російською мовою, - і толерантно натискаю відбій. Сказала літературно і педагогічно. З любов’ю в серці до України. З чемними інтонаціями і красивою дикцією. Саме так, як люблять толерантні українці, щоб було красиво…
Так от, про що це я. Ага, про гіпертолерантність мого народу. Отже, в Бахмуті вбивають українця за українську мову, а ЗМІ в пику гіпертолерантанутим українцям пропонують обговорити начебто незадоволення Венеційською комісією начебто мовним законом і начебто утисками меншин, а не українців – і гіпертолерантануті українці цього навіть не помічають, ні того, що це роблять їм у пику, ні того, що вони гіпертолерантануті.
Круто.
Так от, дорогі толерантні співвітчизники. Усі, хто не гіпер, а просто толерантні. Що ми повинні зробити у відповідь на це вбивство? Помститися. Як? Ні, не вбивствами. Усі українці у відповідь на ВПЕРТУ російську мову повинні толерантно бити морду. Хто не може цього робити, можна толерантно дряпати очі. Хто і цього не може – толерантно відкривайте рота і так верещіть «розмовляйте зі мною українською», щоби в УПЕРТИХ московитів позакладало вуха.
Пам’ятайте, бита морда, подряпані очі або закладені вуха – у відповідь на їхні вбивства – це дуже толерантно.
А якщо хтось вам скаже, що це некрасиво: битися, дряпатися і кричати – не вірте. Це дуже красива помста за Україну. І головне - що толерантна.
Закарбуйте собі: бити морди, дряпати очі і верещати так, щоб позакладало – це короткий і швидкий шлях до Української України. Бо якщо ви цього не зробите, то вже скоро, з огляду на нормандські події (ми підемо в ОРДЛО або ОРДЛО прийде до нас, ті ж яйця лише в профіль, не будемо ми диктувати правила ОРДЛО, а навпаки) - Бахмут буде у кожному вашому дворі.
,
Лише від вас залежить Українська Україна. Не від політиків, не від месій. Лише від кожного з вас. Робіть навколо себе Україну. Це буде найкраща помста.
А російськомовним українцям, щоб вас не обкладали штрафами, як у Франції, Литві, Латвії тощо, і вам не били морди, рекомендую не впиратися і толерантно повернутися до мови предків. Це найкоротший шлях до злагоди та порозуміння в країні.
Лариса НІЦОЙ
| Читайте також |
| Коментарі (3) |
|
| |
