реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ

Про Ангелу Меркель для "Радіо Свобода"

26-Вер-21 377 0.0 1
– Як можна оцінити ставлення Ангели Меркель до України впродовж цих років?

– Її ставлення до України було помірним і стриманим. З одного боку, Ангела Меркель приділяла значну увагу Україні – здійснювала візити сюди, контактувала з українськими лідерами – починаючи з Ющенка й Януковича. Але у мене складалось таке враження, що головною метою навіть не Меркель, а всієї східної політики Німеччини, були кращі стосунки з Росією, а не з Україною чи іншими державами регіону. В світогляді німецьких політиків, і Меркель не виключення, відносини з Києвом сприймались через призму відносин з Москвою. І це, на мою думку, було головним стримуючим фактором у розвитку українсько-німецьких відносин.
Наприклад, блокування ПДЧ НАТО для України й Грузії в 2008 році – це один з доказів подібного ставлення. Якщо Росія проти, Німеччина також не буде наполягати. Якщо Росія займе якусь позицію, що може зашкодити інтересам німецького бізнесу, то політики зупиняються. Події 2014 року в Україні емоційно могли вплинути на Меркель, але стратегічно не вплинули на політику Німеччини.

– Яку роль грала Ангела Меркель у переговорах в «нормандському форматі»?

– Ангела Меркель зіграла провідну роль в ухваленні Мінських домовленостей, які стали формою умиротворення агресора. Справедливою відповіддю було б покарати агресора, але натомість Меркель намагалась історію з російською агресією затерти, нав’язуючи Україні Мінські домовленості, в тому числі на російських умовах. Там не йшлось про покарання агресора – карати Росію вони вирішили з ініціативи Обами через економічні санкції – дуже м’яким способом покарання. В загальній сукупності заходів, дипломатичних й політичних, він був більше схожий на прикриття загального підходу до умиротворення.
І те, що Німеччина пішла в 2015 році на укладання договору із «Газпромом» стосовно «Північного потоку-2», вже після Мінських домовленостей, це й була компенсація для росіян за санкції. Не карати агресора, а саджати жертву й агресора за один стіл і домовлятись про те, як жертва буде виконувати вимоги агресора без війни.

– Меркель і «Північний потік-2» – наскільки це було конфліктне питання для неї?

– Для неї це було непросте рішення, але вона його ухвалила і досі дотримується. Я думаю, що російськими партнерами в цьому проєкті з німецького боку були скоріш соціал-демократи. Але оскільки кілька урядів Ангели Меркель були в коаліції з соціал-демократами, вона прийняла цей підхід і взяла за це політичну відповідальність. І буде її нести в подальшому.

– Що зробила Ангела Меркель для інтеграції України до ЄС?

– В цьому процесі її роль більш-менш значима. Як одна з лідерів Євросоюзу вона контактувала із українськими лідерами. Наприклад, на Вільнюському саміті ЄС ще за участі Януковича, де готувалась до підпису Угода про асоціацію, Меркель відіграла свою роль дуже добре в тому, що стосувалось взаємодії з німецьким бізнесом. І вона, і німецькі уряди відіграли в економічній інтеграції України позитивну роль.
Але в політичному плані, ані визнання прагнень України вступити в НАТО, ані підтримки бажання України стати повноправним членом Євросоюзу, уряд Меркель не демонстрував. На мою думку через побоювання реакції Росії.

Володимир ГОРБАЧ



Теги:Володимир Горбач, Ангела Меркель, Україна - Німеччина, гібридна війна


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Ні у 1918, ні у 1941 році Україна не була в пріоритеті Німеччини, а «прокладкою» між нею і Росією. Щось подібне є і зараз, аж поки ми не складемо прагматичні партнерські стосунки і не збалансуємо її перевисання до Росії.
avatar