А тепер про День Меркель в Україні

Останній візит у якості канцлера - вона сама так сказала. І сама назвала його прощальним.

Судячи з усього її місія до Києва через Москву не виявиться успішною. Ні для Москви ні для Києва. Усі сторони залишаються при своїх позиціях. Хоча Зеленський знову вимовив щось про "кластери", раніше названі ідеями Меркель і Макрона, але Путін не піде на поступки Україні. Повернення ж Зеленського до поступок Путіну, як це було в 2019-2020-х роках, коли він здавав одну за одною переговорні позиції Порошенка, завершиться погано і для нього і для країни.

Росіяни намагаються через Меркель тиснути на Україну, обумовлюючи продовження контракту про транзит газу після 2024 року поступками на Донбасі. Але Меркель розуміє всю безперспективність такого тиску і дбає не про інтереси росіян. Але і не про інтереси України.

Вона передусім німецький політик, лідерка країни, глибоко враженої комплексом вини перед Росією, а тому буде до останнього триматися за можливість партнерства та "діалогу" з нею. А політика сучасної Німеччини це передусім економіка і енергетика. Відмова від ядерної і вугільної енергетики прирікає Німеччину на стратегічну залежність від російського газу, і ще невідомо чи вдасться їй із цього ярма виплутатися...

А зараз Меркель просто хоче піти і щоб після цього уся конструкція "балансу", сформована під її керівництвом, не завалилася. Бо крах цього нормандського формату означатиме і крах її зовнішньополітичної спадщини і усієї східної політики ФРН.

Президент Зеленський сьогодні назвав Німеччину одним з наших найближчих союзників. Строго кажучи, ми видаємо бажане за дійсне. Жодним документом не зафіксовані союзницькі відносини України з Німеччиною. Меркель теж не називала Україну союзником. Ми ж не члени НАТО і ЄС, тож у них немає перед нами союзницьких зобов'язань - гарантій, про які питався Зеленський.

Нам говорять, що найкращими гарантіями збереження газового транзиту через Україну буде новий контракт з Газпромом. Але ж як можна після усього що сталося вірити у дотримання росіянами контрактів? Вони їх дотримуються тільки під примусом. Чи зможе Німеччина, чи, навіть, США примушувати Росію дотримуватися комерційного контракту з Україною? Сумніваюся...

Якщо Північний потік - це безпекова загроза з російського боку, то адекватною гарантією від цієї загрози для України може бути тільки членство в НАТО. А Меркель до цього не готова.

І ще трохи про адекватність. Після переговорів Меркель з Путіним і Німеччина і США змінили своє представництво на Кримській платформі - тепер їх представлятимуть міністри енергетики. Начебто проблема деокупації Криму лежить в енергетичній площині Набагато адекватніше виглядає позиція Великобританії і, навіть, Португалії (!) - їх на Кримській платформі і на параді 24 серпня представлятимуть міністри оборони.

Зеленський ще сподівається на свій візит до Вашингтона, але поки Меркель з Байденом гратимуть в одну гру - у нього немає шансів. А вони у неї гратимуть аж до відходу Меркель.

Тому, як висновок, причиною невирішених проблем нашого регіону не в останню чергу є східна політика ФРН, яка, з одного боку, береться за їх вирішеня, а з іншого, не має сміливості їх вирішувати. І замість того щоб організовувати і спрямовувати спротив російській гібридній агресії та економічній експансії, намагаються підтримувати статус-кво за допомогою торгівлі з РФ, диверсифікації шляхів постачання російського (!) газу й діалогу заради діалогу.

Ангела Меркель залишає нам спадщину сумнівної якості

Володимир ГОРБАЧ

Фото - для привертання уваги