Про 8 РОКІВ У РІВЧАКУ… і долю НЕОлюдей

Коли батька чи матір питали, де вони збудували хату в Чернігові, вони для орієнтування казали: «У рівчаку , біля Любецької, ближче до макаронки».

Тобто до макаронної фабрики. На початку рівчака, який називався вулицею Комінтерну, а зараз - Радченка.

Ми жили там з 1966 по 1974 рік. Скільки там батько перевозив піску і розчину! Бетонував і укріплював нашу фортецю Комінтерну,45, на схилі рівчака. Саме тоді малим просив:

-Тату, а можна я розчин помішаю?
-Хто мішає – того б’ють! – жартував батько.

А бабуся Харитина ще перед війною з Німеччиною оселилася і жила, можна сказати, на іншому кінці цього велетенського рівчака – на вулиці Чернігівський, зараз Олени Білевич.

Тиждень тому дядько розказував, як Олена ( молода красива дівчина) жила неподалік і ходила під час війни через їх рівчак до німецької комендатури, яка розміщувалася в старому приміщенні теперішньої школи №11…

…Але я не про те. В дитинстві, як до школи так , коли постаршав, бігав до бабусі через ті рівчаки. Тобто від свого будинку по вулиці Радченка. Ця назва краще подобається.

Малим я ніяк не міг зрозуміти: чому назва закінчується на «У» - «Комінтерну» . Слово якесь незрозуміле і неправильне. Згодом зрозумів, що українською воно було написано в родовому відмінку.

Коли ходив до бабусі, то я завжди біг чи дуже швидко йшов. Піднімався з рівчака на вулицю Любецьку, переходив її. Транспорту майже не було, тролейбусної лінії ще не існувало.

Перебігав по вулиці Ревуцького, завертав на Декабристів, перетинав Боженка ( зараз Мартина Небаби), знов на Декабристів.

Будинків у кінці вулиці й ніяких стоянок та гаражів там не було. Це був ще той Чорториївський яр. Зливна велетенська труба під вулицею, зараз проспектом Миру, залишалась справа.

Батько і дядько неодноразово розповідали, що під час бомбардувань Чернігова, вони ховалися в тій трубі. Це було найбезпечніше місце.

Я виходив з рівчака якраз навпроти вулиці Чернігівської і біг по ній. Школи №11 залишалася зліва. Біг метрів 300 до ще одного рівчака, по якому проходила навпрошки колись Олена Білевич. За ним і жила бабуся Харитина.

… Зараз там живе дядько. Його будинок уперше підтопило під час аномальної зливи 30 червня.

Він розповідає, що в 90-х хотів прокласти зливну трубу і вивести у бік теперішніх 550-ти гаражів на вулиці Мстиславській (біля кондитерської фабрики),під якими проходить зливова труба.

Викликав фахівців інженерів з інституту. Вони оглянули місця, поміряли щось і сказали:
- Вам туди не можна прокладати трубу. Під час великих злив - під зворотна вода.

…Днями я знов пройшов ці рівчаки свого дитинства. На місці мого і ще одного будинку - бетонна стіна. Житло знесли під час розширення фабрики у 80-х роках.

Все інше майже так і залишилось. Правда , біля школи №13, в якій навчався 10 років, теж знесли будинки.

Ну, і звичайно набудували автостоянок і гаражів по обидва боки Чорториївського яру…

Неспроста його так назвали…

Міркував: сотні , а може й тисячі років тому природа утворила ці рівчаки, коли клімат був зовсім іншим. Вода сама собі шукала вихід і завжди знаходила.

Поселилися люди на схилах цього рівчака. Назвали їх вулицями. Але закони фізики, тобто закони природи ніхто не скасовував.

Клімат змінюється. Я переконався в цьому упродовж свого життя.

…І знову перечитую закінчення книги Мішеля Уельбека про здичавіння людей і останні години для НЕОлюдей під час зникнення цивілізації.

Владислав САВЕНОК