Приспіли дари...

Останніми роками в моєму укладі життя присутнє щоденне відвідання Нової і Укпошти. Відправляються в світ книжки. Скільки вже помінялося за цей час дівчат-операторів, і всі питають для годиться одне: «Написали щось новеньке?» – «А що для вас стареньке?» – питаю для годиться я. Одна зізналася недавно: «Завдяки вам наше відділення лідер по бандеролях. Маю премію».

Час до часу «премії» надходять і мені. Як от учора ця. Пляшка 1905 року: «Пивоваренный заводъ И. Е. Игнатищева въ Харьковъ. Двъ большія золот. медали». І книга: Т. Шевченко Кобзарь. Друге видання. С.-Петербург, 1908».
У супровідній «писульці» Лідія Вакк пише: «Колекцію збирав мій дід, чоловік теж цікавився, беріг залишки. Та десять років тому відійшов у вічність. Донька за кордоном, туди не забере, а в онуків інші вподобання. Боюся, що після мене її в кращому випадку виставлять у сараї… Знаю, що збираєте старовинні пляшки, тому радо дарую унікальний екземпляр.

Сорок років після вузу я працювала на Донбасі. Там за українську мову могли побити. А останні шість років у Харкові завдяки вашим книгам я читаю і розмовляю тільки українською. І дарую їх своїм родичам, однокласникам та однокурсникам, привертаю до українства. Дякую, що своєю творчістю надихаєте жити».

Це ви надихаєте, пані Лідіє. Завдяки таким Україна дихає і живе. Посилаю вам, дорога людино (Lidij Vakk), з одного кінця країни в другий – уклінну вдячність за чудові дари.

Я справді збираю це. Старі порожні пляшки і старі книги, сповнені вічних сенсів. А між тим збираю історії просвітлених людських душ. Таких, як у цієї Дарительки.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ