Причастя
У дні великого церковного православного свята – Пасхи, до святкування якого зараз вже долучилася і держава, думаєш: «Як добре, що наша релігія, яка була створена більше тисячоліття назад, передавалась із покоління в покоління, не була забута, зберегла свій вплив та повагу людей до теперішніх днів. Пам’ятаю, як дзвони, які лунали з церкви зранку у неділю та у дні великих церковних свят, зазивали людей до молитов, підіймали настрій, давали відпочити їм від важкої буденної праці. Перед тим, як піти у перший клас Сивківської восьмирічної школи, у пасхальні свята, моя бабуся з мамою, Ориною Романівною, відвели мене в церкву, де отець Мойсей причастив мене та моїх однолітків. Обряд Причастя склав на мене дуже велике враження, це було велике урочисте свято для моєї юної душі. За допомогою своєї бабусі Малашки, яка прожила майже цілий вік і була дуже набожною, я ретельно готувався до цього святого таїнства - молитву «Отче наш» вивчив напам'ять.
Це був перший вірш, який знав я та мої однолітки. Крім того, я старанно запам’ятовував бабусину науку: «Як себе правильно поводитись під час Причастя?» - нічого не їсти і не пити перед тим, як причаститися, що відповідати, коли хреститись та поцілувати чашу.
Після Причастя ми стояли вряд – попереду ми , діти, а позаду наші мами, поклавши свої руки нам на плечі, бабуся стояла осторонь, дивилась на нас, і плакала. Батюшка Мойсей, підійшовши до нас, перехрестив кожного хрестом і дав поцілувати його, потім поздоровив нас і побажав всім щасливої долі, щоб добре вчились та слухатись батьків.
Пройшло багато років. Нема вже села (у 1967-1970 роках із-за помилки у розрахунках величини Київського водосховища, село Сивки Чернігівського району було виселене). Отець Мойсей, який був похований під тильною стороною храму, зостався там один серед луків, які заросли високою травою та густими кущами лози, але пам'ять про нього та обряд Причастя залишиться у моєму серці на все життя.
Петро БАБИЧ, передплатник газети "Сіверщина"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |