Премієлюбство до перелюбства

Премієлюбство до перелюбства

прирівняла «Літературна Україна», розповідаючи про чернігівського літератора.

Нє, ну вже занадто – отак кріпко обидіти нашого знаменитого пирятинського, сиріч чернігівського поета, лавреята і вообче, що всі книжки, сарака, дружині присвячує… Нашого дорогого і незабвенного підхвалювача Януковича – і отак замазюкати в головній писательскій газеті!

Таж його навіть у Албанії переклали і здається, що й трудящі плантацій тростини Куби його знають, не кажучи вже про видатних цінителів поезії Антананаріву, Кот д’Івуара та города Гребінки. А, далебі, в Конотопі та в Парижоні мо” й бронзове погруддя нашому дорогому Сергійкові ладнають – а Станіслав Бондаренко у свіжому числі «Літературної України» отак жорстоко з нього поіздєвався, як кажуть на батьківщині видатного піїта.

А шо ж такоє? – як кажуть його родичі по бердичівській лінії. Виявляється, працівника редакції письменницької газети дістало, що наш дорогий і несомненно геніальний у вузьких колах поет надіслав Станіславу Бондаренку із 30 кореспонденцій 25 – про себе любимого. Про те, як він отримує чергову премію. То від хутора Мозамбік (не плутати з героями Євгена Дударя), то від Патріарха чи Папи Римського. А Станіслав Бонларенко зуби скалить! І чого ото смішкувати про англійську королеву – наш єрой і туди доб’ ється, дайте час! Від нашого нахабства весь світ мліє – поставив же колись один поетик ультиматум Осипу Зінкевичу: «Як не видасте мою збірку – повішуся!». Звісно, ті, що таким погрожують – цього не роблять, але старенький пан Осип, вихований на засадах християнської моралі, не міг допустити такий гріх на душу . Як заодно не міг повірити у своїй діаспорній душі, що хтось може таким жонглювати, як шинкар злотим – і видав збірку. Нєсомнєнно геніальну - інших наш автор і не пише... А далі пішов галоп: друга книга, третя, там і владу чернігівську підтягнув, бо ж він правильно завжди служив – Януковичу коли нужно, коли треба, то й на альтернативний письменницький з’їзд поїхав у обозі провладних заколотників. А не вигоріло – бігом і назад. Благо, чернігівська спілка письменників і не таких до себе приймала.

Як її очільник був заблудився у Мавзолеї і досі з нього ніяк не вийде – то що дивуватися з нашого героя, який туди- сюди блукає. Де платять, там і він кедя-покедя.

А решта 5 кореспонденцій – нарікає Станіслав Бондаренко – про те, як наш герой вручає комусь премію. Щось пам’ятається, як він і Нельсону Манделі премію присуджував чи то Збігнєву Бжезинському. Розрахунок по -корчмарськи правильний: не будуть же такі поважні люди від чернігівської, себто міжнародної премії відмовлятися! Щоправда, вони про неї і не узнають, а в рідних масальських берегах це прозвучить! Тож даремно той Бондаренко сміється – мовляв, нашому герою уже й нобелівську премію дали, тільки невідомо якого села чи району…

Дормидонт ПИРЯТИНСЬКИЙ