реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА

Дмитру Іванову - 75!

22-Жов-21 592 0.0 0
22 жовтня чернігівському поетові Дмитру Йосиповичу Іванову – 75 років від дня народження

Здерев’янілими губами
Читаю вірші.
Ще. І ще…
А мжичка сіє над полями,
І вітровалу свист не щез.
Та, бачу, слухають так гарно
Жінки, дівчата.
А мені
В очах спиняються попарно
Їх руки важконаливні.
В багні, в безпалих рукавичках.
І суть скрапа з ножів міцних,
Що проба нагород найвища
Ще дороста до рук оцих.
І де той вірш надгеніальний,
Що зміг би стати нарівні
У незамінності глобальній
Хоча б з мізинчиком в багні?

Поет Дмитро Йосипович Іванов народився 22 жовтня 1946 року у селі Тарасівка Новгородківського району Кіровоградської області.
Член Національної спілки письменників України.

Заслужений журналіст України. Лауреат престижних літературних премій: Республіканської премії імені М. Островського, Всеукраїнської премії імені І. Нечуя-Левицького, Міжнародної української премії імені Г. Сковороди, літературної премії імені М. Коцюбинського, обласної літературної премії імені О. Десняка. Лауреат Шевченківської премії 2010. Твори Дмитра Іванова перекладено російською, білоруською, башкирською, казахською, киргизькою, литовською, молдавською, болгарською мовами.

І в журналістиці, і в поезії головним для Дмитра Іванова є повага до читача. І неодмінно – безоглядна довіра. Бо не кожен поет прагне ділитись із читачем потаємними думками і тривогами.

«Ми приятелювали з Анатолієм Солов’яненком. Були з ним на Декаді літератури в Башкирії, в Казахстані, Узбекистані. Він любив мої вірші. Одного разу на Поетичному травні у Запорізькій філармонії ми теж виступали. І я перед Солов’яненком мав читати вірш. А мені передали записку з глядацької зали, в якій народна артистка Радянського Союзу Тетяна Мірошниченко прохала прочитати поезію «Монолог з мого дитинства». Я вийшов і розказав. А далі оголошують: народний артист, лауреат Ленінської премії Анатолій Солов’яненко! Він виходить на сцену, і чомусь довго не вступає оркестр. А оркестр починає грати тільки тоді, коли артист подасть знак. А потім Солов’яненко заспівав. Звісно: біс, браво! Я теж за лаштунками кажу: «Блискуче, Анатолію Борисовичу!» А він: «Так, Митьку, щоб більше переді мною своїх віршів не читав, бо треба співати, а мені горло здавило — і голосу нема». І сказав це так суворо, а сам обіймає мене. Я гордий, що ця велика людина так мою творчість сприймала».

Співець українського села. Ніколи не зраджував цій темі. Вкоріненість пояснює дуже просто.
«А село — то от моя поетична доля. Я повинен був так писати.
Я найдужче повірив, що я поет, коли мама прочитала мою першу книжечку та написала таке: «Синку, спасибі за книжечку, збрехав небагато».

Дмитро Іванов декларує своє прагнення прищепити українцям той незламний оптимізм, який був притаманний минулим поколінням.
«Головне, який світ ти створюєш. У чорну діру може й затягнути. А можна дати людині світло, коли вона прочитає твій вірш і захоче літати».

До нагород і премій Дмитро Іванов ставиться філософськи та з іронією.
«От іще всі цікавляться, куди я премію подів. Я отримав 130 тисяч гривень. Я одразу у свою рідну школу на Кіровоградщині (тепер дев’ятирічку) купив гарний комп’ютер. Через річку — школа дружини, там я 11-й клас кінчав. Теж купив комп’ютер. І в ПТУ, де вчився, також. Родичів у мене 28. Їх теж не обділив. У Тарасівці (село моє) зібралися всі, хто мене знав, приливати премію. Я наперед надіслав гроші, аби гостину односельцям організувати. Районній газеті фотокамеру подарував. Своєму шкільному другові на операцію дружини дав... І так далі. От і розійшлися преміальні. І мені так легко й добре стало!»

Совісність поетичного слова Дмитра Іванова вкотре і вкотре будить читацьку думку:
В спітнілому залі розмови схололи,
Незвично принишкла робота в плечах.
Вже вірші мої недовіру збороли
Й засвічують сльози у добрих очах…
…На оплесках рима остання зависла,
Пульсуючий струмінь у скронях притих.
І голосно люди говорять навмисне,
Що вірші – хороші і наче про них.
І слів насипають у душу тривожних
За те, що село їхнє не обминув.
…А я і подякувать їм неспроможний.
А я лиш боюся, що їх обманув…

Ольга ГАЙОВА

В дописі процитовано інтерв’ю Людмили Пархоменко «Від Бога поет і редактор Дмитро Іванов», опубліковане інтернет-виданням «Хвиля Десни» 6 червня 2013 року



Теги:українська література, Дмитро ІВАНОВ, НСПУ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar