Головна › Новини › Проблема
Працевлаштування по-менськи
16-Груд-11 1696 0.0 4
Я вчитель історії та правознавства і вже протягом двох років не можу знайти роботу не те що за спеціальністю, а взагалі ніякої. Але хіба я один такий?
Я навмисне не вказую прізвища, так як цих «дійових осіб» і так всі знають в нашому районі. А для тих, хто їх не знає, прізвища нічого не говорять. Але запевняю, що за кожним рядком і фразою стоять конкретні особи і конкретні факти. Та й мав я за мету показати, що справа не в окремих особистостях, а в системі в цілому.

Екскурс в історію України. Що важливіше: освіта чи родинні зв’язки?

Хабарництво, по-модному назване корупцією** – ось, що є основою повсякденного життя в Україні. Корупція – як іржа, що роз’їдає не тільки нашу країну, органи влади, а й наші душі. Корупція – це не особливість саме України, а скоріше недолік всіх державних систем світу. Немає жодної країни, де б гроші і родинні зв’язки нічого не вирішували. Однак в Україні корупція має більш давню історію і традиції, ніж в інших державах. Її початки сягають створення першої повноцінної державної системи у слов’ян.

Найцікавішим прикладом в історії є сходження на вершину влади останнього гетьмана України Кирила Розумовського, що правив з 1750 по 1764 рік. Завдяки тому, що його старший брат Олексій був «дуже близьким другом» імператриці Російської Імперії, Розумовський мав блискавичну кар’єру. В 16 років він отримав титул графа. У 18 років він був призначений Президентом Академії Наук в Петербурзі. «І диво-дивне сподіялось у світі: вісімнадцятирічного парубійка, вчорашнього підпаска, призначають... президентом Петербурзької Академії Наук! … Ні серйозної освіти, ні хоч чогось подібного до наукових праць - і на тобі: президент Академії! Втім про те, що він син козака Розума з якогось там українського хутора, вже забуто» (Б.Сушинський. Козацькі вожді України. т.2).

Навіть видатному російському вченому Михайлу Ломоносову така швидка кар’єра і не снилася, бо він всього в житті досягав своєю власною працею і розумом. У 22 роки Кирило Розумовський став гетьманом України. Нехай кожен залишається при своїй думці, однак у мене особисто, як в історика, цей гетьман-вискочка не викликає належної поваги. Посівши гетьманство з царської ласки, він так і не проявив хисту державного діяча, виразника інтересів України. З перших днів на високій посаді К.Розумовський насамперед подбав про власне збагачення та соціальне зростання своїх родичів, як близьких, так і далеких.

Сучасна Україна.

А хіба в сучасній Україні щось відрізняється?
Нині таких «занадторозумовських» навіть більше, ніж можна уявити. Згадайте хоча б колишнього секретаря Київради (до речі його дід-поет родом з Менського району) Олеся Довгого. Це миле дитятко в свій юний вік умудрилося попрацювати на такій високій посаді! Ну а про українських 30-річних генералів мабуть теж усі чули. Такого точно ніде в світі немає.

До чого тут, скажете, все це? Справа в тому, що і в наші часи навіть на районному рівні при тому, що ніби-то всі рівні перед законом, можливості працевлаштувння у всіх громадян далеко не однакові. Деякі особи, попрацювавши лише якісь рік-два в школі, умудряються влаштовуватись на роботу в відділ освіти РДА та райметодкабінет. Також на різні посади в відділи райдержадміністрації влаштовуються новоспечені педагоги та інші спеціалісти. Скажете: щастить людям? Чи може вони дійсно кращі чи розумніші за інших? Я чомусь так не думаю. Справа не в розумі, а в тому, що всі ми живемо в різних вимірах, де одні в житті можуть мати все, що захочуть, а інші змушені задовольнятися лише недоїдками з панського столу.

Чому, маючи однакову педагогічну освіту, одні змушені по 5-10 років їздити на роботу з Мени в сільські школи, розташовані за 20-50 км від неї, а інші – ледь закінчивши вуз, мають роботу вже через два тижні по його закінченню в самому райцентрі? Як же тоді з конституційним правом на рівність усіх перед законом? Приміром, стаття 24, розділ ІІ Конституції України гласить: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Тож можна тільки здогадуватися, за якими ознаками окремі особи так швидко одержують робочі місця.

Стаття 43 Конституції України забезпечує кожному право на працю. Однак я ніде в законах і досі не знайшов механізму виконання цієї статті Основного Закону держави. Яким чином на практиці вона повинна реалізовуватись? Як і яким чином держава забезпечує всім громадянам рівні можливості для обрання професії та гарантує їм право на працю? А якщо такого механізму немає, то все написане в Конституції так і залишається на папері, бо на практиці, в житті все відбувається абсолютно протилежно. Я в реальному житті так і не побачив рівних умов при працевлаштуванні. Те, що ми можемо вільно обирати професію, частково є правдою. Але чи зможемо ми потім вільно влаштуватися на роботу? Чи зможемо ми, звичайні смертні, вижити серед кумівства, хабарництва та байдужості, що панують і в сучасні часи? Україна фактично ніколи не була правовою державою і навряд чи буде. Мені так здається, що чим далі, тим більше українська система влади і розподілу бюджетних робочих місць стає схожою на якусь модель відсталого середньовічного феодального князівства, де одні люди – знатного роду, а всі інші – чернь, холопи і смерди. Коли місцеві «князьки» вирішують долю всіх інших людей: куди і кого влаштувати на роботу, а кому взагалі її не дати.

Будуємо і ремонтуємо під час кризи.

Змінився Президент України, змінилося районне начальство, проте в житті простих громадян не відбулося жодних покращень. Ситуація з працевлаштуванням, дивні призначення -- все відбувається за старою схемою, як при колишніх районних керівниках, так і при ниншніх. Роботу знайти в нашому районі нелегко, як і в інших районах нашої відсталої Чернігівської області.

Зате новенький Центр Зайнятості, або просто в народі «Біржа праці» аж мигтить на фоні тотальної економічної кризи, безробіття та розвалених підприємств Менського району. Будівництво новеньких центрів зайнятості та ремонти фасадів приміщень адміністрацій в період такої глибокої економічної смути дуже схоже на танці під час похорону. Проте, мабуть саме таким чином українська держава дбає про безробітних, замість того, щоб створювати нові робочі місця, або хоча б не заважати робити це іншим. До речі, прізвище директорки Центру Зайнятості таке ж як і в одного з колишніх високопосадовців району, що дуже полюбляв ремонтувати фасади державних приміщень.

Родичі вони чи однофамільці? Дивний збіг. От тільки цікаво: невже свого сина директорка відправила б працювати на якусь важку роботу не за спеціальністю, наприклад, на завод пресувальником сиру чи трамбувальником силосу на ферму, куди зазвичай і дає направлення Центр Зайнятості дипломованим спеціалістам? А ще змушують нас повірити в те, що це ми, безробітні, самі винні в усьому, що ми не хочемо працювати, а лише хочемо отримувати виплати по безробіттю. Змушують нас повірити в те, що ми всі ледарі, нероби. Це все схоже не на що інше, як знущання з безробітних.

Анатолій МАГУЛА
На фото -- новенький Центр зайнятості у Мені. На нього гроші є.

Повністю статтю читайте в свіжому номері газети "Сіверщина", а передплат
ити її на перше півріччя можна протягом ще двох тижнів.






Теги:Магула, Мена, працевлаштування


Читайте також



Коментарі (4)
avatar
1
Давайте почнемо з того, що дипломованому спеціалісту, який не в змозі знайти роботу даремно видали диплом.
Усі мої друзі-меняни, наприклад, ще під час навчання у ВНЗ підробляли на неповний робочий день, аби здобути цінні навички корпоративної взаємодії у сучасному трудовому колективі. А вже потім, маючи паралельно з дипломом трудову книгу із відповідними записами та мінімальний стаж - претендували на щось більше.
Стаття має глибоко суб'єктивний характер і відображає точку зору людини, котра бачить події виключно у одній площині. Чи ви насправді думаєте, що при нових формах контролю можливі некомпетентні нероби на відповідальних посадах?
До того ж, є докази, що дають привід поставити під сумнів авторство статті, чи у Сіверщині не прийнято перевіряти дописи на об'єктивність і відповідність фактам, лише з тієї причини, що "автор" ніби то запевняє у першому абзаці - я кажу лише правду і нічого окрім правди?
Хай тоді розкаже, шановний дописувач, як його тато раптом став керівником апарату Менської адміністрації, коли прийшли до влади помаранчеві, і як людину, котра до того обіймала дану посаду, мала сім'ю, певний статус, власні амбіції, плани, безцеремонно вигнали. Це правильно???
А ще: перевірте наскільки перспективним є "молодий спеціаліст", бідолага, про якого йдеться smile
Курям на сміх ваша демагогія, шановний smile
avatar
2
Шановний Judge! Чому ви так захищаете Невжинського? Ви що, його родич?
Все правильно: мій батько був керівником апарату Менської райдержадміністрації. Моя мати має 17 років стажу роботи в держустановах. Ну то й що?
Особисто мені образливо, коли мого батька хочуть прирівняти до Невжинського, бо це абсолютно різні люди, і мета приходу на посаду керівника апарату у цих двох людей теж абсолютно різна.
Невжинсьий згодом отримав посаду зав. відділом культури. Що ще краще може бути? А нині Невжинський є головою районної ради.

Ви шановний Юджи писали:
"До того ж, є докази, що дають привід поставити під сумнів авторство статті."
Правильно. Це Невжинський написав цю статтю в той час, коли він ще був безробітним і стояв на обліку в районному центрі зайнятості. Але стаття вийшла тільки тепер і під моїм авторством.
tongue
avatar
3
Статтею цей опус назвати важко, та зараз не про те.
Мені відверто все одно, хто був керівником апарату до вашого батька, я навіть сам мав не дуже приємний досвід спілкування з паном Невжинським, але факт лишається фактом: Магула старший прийшов на посаду без конкурсного відбору, без перевірки на відповідність вимогам, просто автоматично через політичні погляди, як і більшість посадовців зі зміною влади у той буремний час псевдореволюції. І тоді ви не писали, що це є несправедливим, чи не так? Бо це було на вашу користь. Звісно, критикувати ми любимо, лишень не себе, шкода...
І до речі, мій нікнейм читається Дж'адж, підтягніть англійську, просте ж слово, рівня 10-го класу, чи у вашому пед інституті не було англійської? Ой, як шкода... І на яку ви там посаду після цього претендуєте?
Це я до того, що сучасний спеціаліст, ким би він не був - вчителем, маркетологом, інженером - має знати багато додаткового щоб бути конкурентноспроможним, як мінімум це - іноземна мова, основи діловодства, пакет програм майкрософт офіс; професійна мобільність, здатність легко перенавчатися тощо, додаткові курси і тренінги з підвищення кваліфікації.
Ви можете сказати, що це про вас? Ви пробували замість того, щоб скиглити зареєструватись наприклад на порталі http://rabota.ua/ чи http://www.jobs.ua/ розмістити резюме і розглянути вакансії соціальної сфери, де роботодавця задовольнятиме ваша освіта, а вас - вимоги?.. Зайнятись методичною самоосвітою, звернутись у кадрові чи рекрутингові агенції? Записатись на курси? Розглянути суміжні з вашою професії?
Якщо на більшість запитань ви відповісте "ні", я би на місці сучасного роботодавця (не рахуючи сільського директора школи) не хотів би мати з вами справу.
avatar
4
Жуджи писав: "Це я до того, що сучасний спеціаліст, ким би він не був - вчителем, маркетологом, інженером - має знати багато додаткового щоб бути конкурентноспроможним, як мінімум це - іноземна мова, основи діловодства, пакет програм майкрософт офіс; професійна мобільність, здатність легко перенавчатися тощо, додаткові курси і тренінги з підвищення кваліфікації."
Шановний Жуджи мабуть живе в якійсь іншій країні, якщо пише тут такі нісенітниці. Які тренінги-фігенінги? Про що мова? Все це маячня, якою мене цілий рік "годували" під час перебування в Центрі зайнятості на обліку. Нікому ні Ваш досвід, ні кваліфікація не потрібні, якщо мова йде про бюджетне робоче місце. В приватних структурах - згоден, але тільки не в державних.
avatar