Повстання Якима Рябченка

Селянське повстання на півночі Чернігівщини - імовірно, останній збройний виступ доби визвольних змагань проти більшовиків напередодні масового знищення українців - голодомору.

Повстання під проводом Рябченка на Чернігівщині в 1930 році охопило Городнянський, Синявський та Тупичівський повіти.

Яким Рябченко – уродженець с. Тупичів Городнянського повіту – був свого часу більшовиком, червоним партизаном, головою сільради, міліціонером, і навіть чекістом, але така зразково-показова кар’єра зрештою увірвалася, і він знову почав господарювати на селі. Як і багато інших селян, колишній партизан сприйняв колективізацію як брутальне і нічим не спровоковане зазіхання на добро і свободу хліборобів. У Рябченка знайшлося чимало однодумців по селах Городнянщини, серед них багато колишніх червоних партизанів, чиї сподівання на радянську владу розвіялися вщент. У Писарівському лісі зібралося 300 – 400 повстанців.

Рябченко зі своїми найближчими співробітниками, братами Зубами, організував свій штаб у так званій Гримячівській дачі, з цього штабу він керував повстанськими загонами в низці повітів Чернігівщини.
Розуміючи, що повстання може успішно розвиватися лише тоді, коли на бік його можна буде притягнути військові частини червоної армії, Рябченко навязує контакти з 21-им Чернігівським територіальним полком. Повстанці планували зробити напад на Чернігів, звільнити з чернігівських в'язниць біля 8 000 арештованих селян, приєднати до себе 21-ий полк, захопити резерви зброї цього полку, озброїти ними звільнених селян та селян із чернігівських сіл, роззброїти міліцію, почати військові дії проти менших регулярних частин Червоної армії, потім розгортати повстання далі, охоплюючи ним усю Чернігівщину, а далі й усю Україну. І дійсно, спочатку повстання розгорталося досить вдало. частини 21-го полку під командою майора Губаренка, що були вислані на боротьбу з повстанцями, перейшли на бік повсталого народу. За наказом з Москви для ліквідації повстання були мобілізовані найвірніші військові частини, зокрема полкова школа 21-го полку, але вона теж приєдналася до повстанців.

Повстання розгорталося далі й далі й набуло, зрештою, таких розмірів, що Москва змушена була вислати для придушення його так звану московську Пролетарську дивізію. Під натиском переважаючих сил противника повстанці примушені були відступити у відомі великі Чернігівські багна та торфовища урочища Замглай. Тут вони укріпилися й коло трьох тижнів витримували наступ регулярних військ. 17 червня 1931 року повстанці під керівництвом „куркуля” Я. Рябченка біля Городні отримали поразку. Братів Зубів і багато повстанців було забито в боях. Рябченка захопили в полон, а потім знищили, ще 17 повстанців засудили до смертної кари.

Після ліквідації повстання почалася відплатна акція, яка характеризувалася нещадним терором. Розстрілювали не лише повстанців, але всіх підозрілих. Тисячі селян із цих районів вислали до концентраційних таборів.

За книгою "Анатомія селянських повстань: Городнянське повстання 1931 р. під проводом Я. Рябченко: збірник документів та матеріалів" / Авт. вступ. ст. та упор. О. Лисенко, Р. Подкур. НАН України. Інститут історії України; Чернігівська обласна державна адміністрація; Чернігівська обласна рада; Інститут історії, етнології і правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка; Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів "Книга пам'яті" та "Реабілітовані історією", Відділ по розробці архівів ВУНК-ДПУ-НКВС-КДБ. ‒ Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015.

На фото: Зброя повстанців Корюківщини, вилучена в Івана Мотлоха, учасника «Партії вільного козацтва», у 1932 році
(Група "Городня модерна").