Поверніться у справжній світ!

Спочатку - історія.

Розповідають, що після Другої світової війни був дуже короткий період, коли Анна Ахматова нібито була «дозволена». Тобто не те що офіційно «дозволена», але не заборонена так, як це було до та після.

І от якраз у цей короткий період вона прийшла на якийсь поетичний вечір. Звісно що навіть не свій.

Коли вона зайшла до зали, то люди, які впізнали її, почали один по одному вставати та аплодувати. В решті-решт це перетворилося на бурхливу овацію на її честь.

Про виняткову подію було повідомлено Сталіну. На записці він поклав резолюцію: «Разобраться, кто организовал вставание».

До чого ця історія? - спитаєте ви.

А до того, що вона є відображенням певного типу мислення і поведінки.

Сталін не міг повірити, що Ахматову можуть вітати «просто так», а не за чиєюсь вказівкою та попередньою організацією.

Так само в Кремлі не здатні повірити, що Майдан - і 2004 р., і 2013-14 р. - не був плодом «кознєй Госдєпа», а був наслідком природної риси всіх вільних людей загалом та українського народу зокрема: самоорганізації як вияву порозуміння особистостей і їхньої любові до правди та до ближніх.

За ці дні не раз зустрів у опонентів думку, що розголос запорізької історії з не-похованням малюка і негативна реакція на неї в суспільстві - то плід чиїхось підступів проти Московського патріархату. Зокрема - моїх.

От якби я (батьки, журналісти, націоналісти, тощо - список різний) промовчав би - нічого б не сталося.

І це я бачу в тих дописах, які видно - уявляю, як ця тема розкривається у закритих від мене спілкуваннях.

Усім, хто думає, що я своїм нещасним фесбучеком, чи згорьовані батьки маленького Євгена, чи провінційні запорізькі журналісти з сайту, про існування якого поза межами регіону мабуть знали одиниці, максимум сотні, і так далі - що хтось із нас здатен підняти таку хвилю народного обурення, яка вилилася на МП за цей тиждень, хочу сказати: ПРОКИНЬТЕСЯ!

Поверніться зі свого світу, де все відбувається за чиєюсь вказівкою, зазвичай згори - у реальний світ вільних людей.

Те, що сталося в Запоріжжі - це лише крапля, але вона переповнила чашу терпіння. Бо у цій краплі відобразилася вся та відчуженість від українського суспільства, від братів по вірі, яку наполегливо Московський патріархат плекав три останніх десятиліття. А особливо - останні чотири роки. Як у краплі води - відображається весь навколишній світ.

Безперечно, найпростіше все списати на когось - наприклад на «розкольника Зорю».

Але якщо ви, брати і сестри з МП, які думають саме так, вважатимете, що краще промовчати - то заголосить каміння! Якщо ви заплющите очі - світ не зникне. Можна хутко сховати чи викинути іграшку, принесену під двері вашого храму - але сховати правду неможливо. Бо ж немає нічого закритого, що не відкрилося б!

Поверніться з «канонічного світу» чи/та «русского мира» - у світ справжній! У той світ, де всі знають, що на Сході - агресія Росії, а не «громадянська війна». Де розуміють, що Київський Патріархат є Церква, а не «безблагодатний розкол». Де «канонічність» не підміняє собою Євангеліє, а «послушаніє» - не скасовує совість та здоровий глузд.

Невже ви не відчуваєте, як повторюєте ледь не покроково все те, що робили книжники, фарисеї, начальники народу, про яких згадує Євангеліє? Бо тоді митарі, блудниці, жебраки, рибалки та «невоцерковлені» швидше і простіше сприймали Євангеліє, ніж начитані в «канонах».

Бог заповідає любити ближнього. Але треба розуміти, що любов до ближнього полягає серед іншого і в тому, щоби говорити правду. Навіть якщо ця правда ближньому є неприємна. Пророків і апостолів гнали і вбивали саме тому, що вони говорили речі, які були неприємні слухачам - але були правдою.

Не знаю, чи цей допис допоможе хоч одному з вірних МП замислитися, але сподіваюся на це. Чим більше з вас повернуться з вигаданного законниками світу - у світ правдивий, у світ свободи з Христом і у Христі, тим краще буде для Православ‘я і для України. А також, очевидно, і для вас самих.

Архієпископ Євстратій (ЗОРЯ)