Порося Андронича проти латинки Клімкіна

Тисячу років тому наш пращур, киянин, стояв на службі божій у Софійському Соборі і дряпав на стіні слова: «О горе тобі, Андрониче, ти в піст з’їв порося».

Він дряпав мовою, якою говорили на вулицях Києва, він дряпав буквами, якими всі користувалися. Він писав, а на півночі шуміли берези. Він і гадки не мав, що колись на місці тих беріз постане Московська держава і скаже, що його мови не існувало, а його народ був неписьменний і не мав своєї абетки. Він писав і гадки не мав, що Софія вистоїть не одне століття, ніби оберігаючи оте його «порося». Він дряпав у відчаї, що порушив святе письмо, і гадки не мав, які випробування на знищення випадуть його народові протягом тисячі років, а потім через тисячоліття його напис знайде київський учений Сергій Висоцький.

Він знайде ті слова і вони будуть зрозумілі, бо українці й досі так розмовлятимуть. Він знайде ті слова, і букви будуть читабельні, бо українці й досі так писатимуть. І та знахідка спрацює як вибухівка, яка вщент рознесе нав’язану всім теорію московитів, що української мови і писемності не існувало. Прадавній киянин не знав, що його видряпане кириличними літерами «порося», пройшовши крізь віки, підсуне таку свиню московитам, розвінчавши їхні міфи. Але знайдуться такі сучасні українці, які подивляться на те древнє українське кириличне письмо і скажуть: «Ну то й що. Нам уже не треба кирилиця. Це незручно й немодно. Ми йдемо в Європу. А там латинка. Нехай московити забирають кирилицю собі».

Відмова від нашого кириличного письма і перехід на латинку – це буде царський дарунок Московії від українців.

Лариса НІЦОЙ