реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОДІЇ
Подорож по Чернігівщині -- Левко Лук'яненко
20-Лис-13 1394 3.0 1

Я з Чернігівщини і Чернігівщину трохи знаю. З різних зустрічей кількох останніх років у Чернігові і поза ним склалося враження, що серед активних людей, зокрема серед молодшого покоління з′явився інтерес до своєї області, своєї місцевості. Соціологічних досліджень на цю тему не було, але поява низки книжок про чернігівців дає підставу для такого припущення. Ось дещо з більшого списку книжок: дослідження невтомного Романа Коваля про городнянця Івана Ремболовича, «Ічнянці в армії УНР» Віктора Моренця та Віталія Шевченка, «Земля, полита кров′ю» В.Моренця, «Дем′ян Многогрішний – гетьман Сіверський» Валентини Михайленко та чимало інших історичних і краєзнавчих книжок свідчать про зацікавлення людей своїм краєм.

Мене зацікавила тема боротьби чернігівців за самостійність Украни у Добу Української народної республіки й пізніші роки аж до проголошення незалежності. Вирішив проїхати по кількох районах аж до Новгорода-Сіверського, аби довідатися чи справді є інтерес до боротьби за свою державність у цих районах. Олександр Ясенчук, член УРП, журналіст і дослідник антимосковських повстань, дав мені необхідну інформацію по наміченому маршруту.

Щодо мого Городнянського району, то я багато чув про повстання під керівництвом отаманів Зеленого, Галаки і Рябченка. Про Ремболовича мав коротеньку довідку з Івано-Франківської служби безпеки, а коли Коваль подарував велику книжку на 464 сторінки про Ремболовича, я побачив, що маю справжнього лицаря національно-визвольної боротьби, причому зовсім близького сусіду: моє село Хрипівка поруч з містом Городнею, звідки походить Ремболович.

Москалі його розстріляли 1950 року і по злодійському вночі закопали десь у землі. Невідомо, де його могила. Далебі, не можна, щоб славного борця за волю України, Україна забула. І це наш, живих, обов′язок увіковічнити пам′ять про славних синів України. На новому городнянському цвинтарі похований мій побратим по ув′язненню член ОУН, вояк УПА, член УРП Покровський Іван Миколайович.

Ремболовича стратили, Покровський відбув 25 років у різних московських таборах.

Роман Коваль навів чудові слова Гетевого Фауста: «Те, що тобі належиться у спадку від батьків, знову відбий і ніколи не віддай!». Їм, вірним синам України, Ремболовичу і Покровському законно належала українська земля, якою оволодів московський окупант, і вони, відчуваючи відповідальність за долю нації, повстали зі зброєю в руках, щоб повернути її українському народові.

Х Х Х
З часів Другої світової війни до проголошення незалежності 1991 року упродовж півстоліття московська комуністиччна пропоганда усіми засобами освіти й масової інформації безупинно навіювала українцям думку про те, що за відокремлення України від Московської імперії під назвою «Радянський Союз» виступають бандерівці із Західної України. У Східній Україні такого прагнення українці не мають. Вони за дружбу з російським народом, задоволені станом України в СРСР, спільно будують нове соціалістичне суспільство, раді братерській дружбі з великим російським старшим братом і рішучо засуджують бандерівців, які щойно вийшли з капіталістичного суспільства і ще не встигли зрозуміти великих переваг соціалістичного ладу.

Ця пропаганда в умовах тотальної цензури й заборони будь-яких некомуністичних ідей так глибоко засіла в голови деякої частини українців, що й за двадцять років свободи й демократії факти реального життя неспроможні їх звідти витіснити.
Справді, суспільна свідомість відстає від суспільного розвитку.

Перегляд комуністичного світогляду й повернення до українських духовних цінностей відбувався б значно швидше, коли б телевізія й інші ЗМІ розповідали про історичний шлях українців, безбожну жорстокість московської імперії щодо поневолених народів, героїчну боротьбу українців за відновлення своєї державності, боротьбу за можливість жити за своїм розсудом.

На жаль, антинародна влада і контрольовані нею засоби інформації нічого не показують про сім сторіч героїчної боротьби нації супроти завойовників і виховують із українців не патріотів України, а собі покірних слуг. І все ж інстинкт національного самозбереження робить своє – пробуджує інтерес до історії своїх місцевостей. А це має велике значення, бо перекази про боротьбу за незалежність у Західній Україні залишають без відповіді питання про ставлення до ідеї незалежності у Східній Україні, у той час як факти боротьби чернігівців за самостійність України переконують і найбільш зазомбованих українців.

То як же все-таки поводилися східняки – ось питання, на яке маємо дати правдиву відповідь.

Я знав трохи фактів, про які довідався був у різний час. Їх мало. Чого? Того що мало чернігівців боролося за волю України, чи того, що таку інформацію московські загарбники ретельно приховували? Щоб з»ясувати питання, поїхав маршрутом: Ніжин-Крути-Борзна-Короп-село Свердлівка – Новгород-Сіверський. Повіз із собою достатньо книжок. Дарував бібліотекам, проводив зустрічі з бібліотечними працівниками, представниками преси й видавцями газет, з партійними активістами, підприємцями тощо.

Яке враження? Загалом люди незадоволені владою, хабарництвом, беззаконням і бандитським ставленням до малих підприємців та відвертою ставкою на грубу силу та підкуп.
Журналісти, бібліотечні працівники виявляють інтерес до минулих подій у своїх районах. Кілька з них розповідали спогади старших людей про 1917-1920 роки. Невиразні спогади про тихі бунти проти колективізації, потім ціла вервечка різного лиха і «добре життя за Брежнєва». У Коропському районі багато розповдають про Мезинський археологічний науково-дослідний музей та його засновника славної пам′яті Куриленка. Там любов до України починається із 17-тисячолітньої сивої глибини. Інтерес до подій 20-го століття почався недавнечко. Він не захопив ще місцеву інтелігенцію до такої міри, коли починають систематично ходити до старших людей і звертатися до архівів для вивчення своєї історії. Чи був хтось із їхніх районів в ОУН чи УПА у Західній Україні? Може були ще якісь форми боротьби проти комуністичного деспотизму?

Співрозмовники активно сприймали мої розповіді про боротьбу чернігівців за волю України. Думаю, що поширення інформації про створення благодійного фонду «Увіковічнимо пам′ять чернігівців-борців за волю України», виготовлення брошури про вже відомі факти боротьби та газетні публікації про це, заохотять багатьох до вивчення вкладу нашої області у справу боротьби за національну свободу.
Х Х Х

Назвати прізвища борців, місця та зміст діяльності – це означає завдати нищівного удару московській брехні про те, що нібито за самостійність України боролася тільки Західна Україна. Ця праця вже почалася. Вже оприлюднили кілька книжок. Це добрий початок. Заснування згаданого Благодійного фонду із залученням до його діяльності кількох народних депутатів-чернігівців, має піднести вивчення боротьби чернігівців за Україну до рівня загальнообласної діяльності. Зібраний фактичний матеріал сприятиме поширенню історичного мислення, а воно – основа української національної ідеї. Що швидше вона пошириться, то швидше виборці зрозуміють, що не можна чекати від Верховної Ради України добра, доки її склад на дві третини з представників національних меншин.

Левко ЛУК′ЯНЕНКО


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Ремболович, городня, Мезин, Левко Лук'яненко


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Люблю чернігівчан, дійсно, ще невідкрита сторінка української шляхетності.
avatar