Поцілований Довженком

Його виокремив наш геніальний Довженко - він прослухав його і забрав у свій курс, що уже в Москві тільки й дозволили сформувати. Бо в Києві Довженку життя не дали і він до кінця своїх днів таїв образу на Бажана та компанію...

Микола Вінграновський сьогодні мав би 85 років. Цей ставний степовик став геніальним поетом, хоча і у кіно лишив слід - від ролі рядового Орлюка у довженківському фільмі "Повість полум'яних літ". За цю роль, до речі, Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю у Лос- Анджелосі. Певна річ, якби Довженко не помер через рік після початку роботи з молодим Вінграновським - він прогримів би ще не в одному фільмі під рукою майстра...

"Ми на Вкраїні хворі Україною, на Україні в пошуках її" - кредо Миколи Вінграновського.

Я привозив Вінграновського до Чернігова на наш просвітянський вечір у музеї Коцюбинського і то була незабутня подорож. Шкода, що поет через бабське захоплене торохтіння зміг прочитати лишень одну чи дві поезії. Бо читав він не менш талановито, ніж писав. То треба було чути! Можливо, в музеї хтось робив фото?

Наостанок - одна із поезій Вінграновського (до речі, у нього й проза талановита - скажімо, "Северин Наливайко", де діє китайський імператор Пу І, де осінь була такою мокрою, що чорні, сірі, руді коти тягали мишей з полів мішками )

Василь ЧЕПУРНИЙ

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви...
Димлять століття, води і народи...
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні...
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ