По щучьєму вєлєнію...
9 тисяч "червонокнижних" вепсів живуть невидимо у болотах Онезько-Ладозького Міжозер'я. Це справді екзотичний фінський народ - доволі високі, синьоокі, кажуть майже всі чаклуни.
Родом із вепсів поет Клюєв, тележурналіст Парфьонов, чекіст Путін.
Щоб побачити й почути живу вепську мову, 15 років тому їздив аж у Бабаївський район Вологодської області РФ.
Це справді вражає: зовні типові русскіє - із прізвищами Клюєв, Фомін чи Парфьонов - вони перетворюються на "позаземних чоловічків", говорячи мовою, яку ніхто не поніма. А між тим це не жарти. Оте "міна олен вепсян мієж" чули ще вікінги Біармії.
Попоїздивши туди, зібрав у себе на Позняках солідну вепську бібліотеку: від казок про щук (по-щучьєму вєлєнію - це до речі класичне вепське замовляння) - до вепсомовного Євангелія від Матвія й першого вепсомовного роману Ігоря Бродського.
Яким же був мій подив, коли у моєму будинку на Позняках, двома поверхами вище цієї вепської бібліотеки, знайшовся... справжній вепс!
Ну так, льотчик-відставник - йому далеко за 70. Але ж із знанням вепської (він родом із Подпорожського району Лєнінгр обл), а зі школи - ще й трохи фінської мови.
Розібравшись, ми ось уже кілька років по-змовницькі перекидалися на Позняках фінськими фразами - то у нашому ліфті (мені на 13-ий, йому на 15-ий їхати), то у кабінці консьєржки, де він, самотній, по довгу зависає побалакать за жизнь.
Консьєржка Галя у такі моменти старається не рипіти стільцем, а коли пан Валентин перекладає сказане, вона з етнузіазмом киває: "Ну да, Ну да..."
На тепле Різдво, пан Валентин знову був у Галі, а я вискочив із дверей під'їзду, шукаючи ключі від підвалу. І тут до мене заговорив розпашілий парубок із сумкою піц через плече:
- Ви нє скажетє, ґдє здєсь чітвьортає парадноє?
Майданчик перед моїм багатоквартирним будинком сприймаю вже як "особистий простір". І так, звернення по-московськи рахую панібратським. Але невже прямо тут "читати лекцію" про мовний етикет у Києві?
- It seems I saw you here last week, - сказав у відповідь, бо й справді бачив його тут не так давно.
Шось неповторно-хиже помайнуло на обличчі хлопця і він, побачивши, що з кабінки консьєржки вийшов якийсь "притомний мужик", побідоносно повторив йому свій "русскій вопрос".
- Päivää! - голосно вигукнув пан Валентин до мене, махнувши рукою, ніби не помічаючи хлопця.
- Päivää! Mitä kuuluu, herr Valentyn! - відповідаю я звично, периферійним зором помічаючи, що фігура з піцами через плече почала поспішніо віддалятися.
Хлопець почвалав через мокрий газон навпрошки, а я, відчуваючи який дивний збіг "мовних компетенцій" стався просто зараз, намагався вихопити вираз його збентеженого обличчя.
Проте досить було спини - вона промовляла: англо-фінський урок багатоманіття вдався. І то просто на Позняках.
Тепер і піцу доставлять у четвертий під'їзд, і московську мову пхатимуть не скрізь. А колисьі у вепське чаклунство увірують.
Бо як із 9 тисяч "червонокнижних" вепсів один оселився у мене над головою?
На фото: бубен - улюблений вепський інструмент. Ними користувалися нойди, які носили на пасках щучі голови: "По щучьєму вєлєнію по моєму хотєнію пускай Кієв-ґрад разучіцца балакать по-московскі... бум-бум-буууммм..."
Ростислав МАРТИНЮК
Родом із вепсів поет Клюєв, тележурналіст Парфьонов, чекіст Путін.
Щоб побачити й почути живу вепську мову, 15 років тому їздив аж у Бабаївський район Вологодської області РФ.
Це справді вражає: зовні типові русскіє - із прізвищами Клюєв, Фомін чи Парфьонов - вони перетворюються на "позаземних чоловічків", говорячи мовою, яку ніхто не поніма. А між тим це не жарти. Оте "міна олен вепсян мієж" чули ще вікінги Біармії.
Попоїздивши туди, зібрав у себе на Позняках солідну вепську бібліотеку: від казок про щук (по-щучьєму вєлєнію - це до речі класичне вепське замовляння) - до вепсомовного Євангелія від Матвія й першого вепсомовного роману Ігоря Бродського.
Яким же був мій подив, коли у моєму будинку на Позняках, двома поверхами вище цієї вепської бібліотеки, знайшовся... справжній вепс!
Ну так, льотчик-відставник - йому далеко за 70. Але ж із знанням вепської (він родом із Подпорожського району Лєнінгр обл), а зі школи - ще й трохи фінської мови.
Розібравшись, ми ось уже кілька років по-змовницькі перекидалися на Позняках фінськими фразами - то у нашому ліфті (мені на 13-ий, йому на 15-ий їхати), то у кабінці консьєржки, де він, самотній, по довгу зависає побалакать за жизнь.
Консьєржка Галя у такі моменти старається не рипіти стільцем, а коли пан Валентин перекладає сказане, вона з етнузіазмом киває: "Ну да, Ну да..."
На тепле Різдво, пан Валентин знову був у Галі, а я вискочив із дверей під'їзду, шукаючи ключі від підвалу. І тут до мене заговорив розпашілий парубок із сумкою піц через плече:
- Ви нє скажетє, ґдє здєсь чітвьортає парадноє?
Майданчик перед моїм багатоквартирним будинком сприймаю вже як "особистий простір". І так, звернення по-московськи рахую панібратським. Але невже прямо тут "читати лекцію" про мовний етикет у Києві?
- It seems I saw you here last week, - сказав у відповідь, бо й справді бачив його тут не так давно.
Шось неповторно-хиже помайнуло на обличчі хлопця і він, побачивши, що з кабінки консьєржки вийшов якийсь "притомний мужик", побідоносно повторив йому свій "русскій вопрос".
- Päivää! - голосно вигукнув пан Валентин до мене, махнувши рукою, ніби не помічаючи хлопця.
- Päivää! Mitä kuuluu, herr Valentyn! - відповідаю я звично, периферійним зором помічаючи, що фігура з піцами через плече почала поспішніо віддалятися.
Хлопець почвалав через мокрий газон навпрошки, а я, відчуваючи який дивний збіг "мовних компетенцій" стався просто зараз, намагався вихопити вираз його збентеженого обличчя.
Проте досить було спини - вона промовляла: англо-фінський урок багатоманіття вдався. І то просто на Позняках.
Тепер і піцу доставлять у четвертий під'їзд, і московську мову пхатимуть не скрізь. А колисьі у вепське чаклунство увірують.
Бо як із 9 тисяч "червонокнижних" вепсів один оселився у мене над головою?
На фото: бубен - улюблений вепський інструмент. Ними користувалися нойди, які носили на пасках щучі голови: "По щучьєму вєлєнію по моєму хотєнію пускай Кієв-ґрад разучіцца балакать по-московскі... бум-бум-буууммм..."
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |