Після ночі усіх святих

Все було так, як повинно бути… Бо я молилася і чекала.

Знову дорогі і рідні люди, що тепер у Потойбіччі, приходили до мене. І водили мене, маленьку, квітучими і пахучими долинами мого чарівного дитинства. А Коханий знову розсипав переді мною золотий пісок необмежених і прекрасних можливостей недавньої юності…. І так було легко, затишно , спокійно і ніжно… Як буває тільки в цю неповторну пору людського буття…

Бачила ще багатьох незнайомих людей. Вони теж гуляли в тих чарівних оксамитових долинах. Гармонійні і красиві - дужі чоловіки, вродливі жінки, маленькі діти. Гадаю, це ті, що складали наш рід задовго до мене. І обʼявилися лише у Велесову ніч.А можливо, ті, що відлетіли у вирій зовсім недавно - наші мужні захисники і невинні жертви цієї страшної війни.

Це теж тепер наш рід. Наше рідне небесне воїнство.
В цю ніч я всіх вас бачила, дорогі люди! Все було так, як і повинно бути, коли між життям і смертю така тонесенька межа…

Я всіх вас памʼятаю і люблю.
Дякую за гостину. Вічний спокій вашим безсмертним душам…
Але, будь ласка, міцніше тримайте межі наших світів!
Дуже боляче втрачати…

Антоніна ПАЛАГНЮК