Підступи до Фолкнера
Цього разу у свою літню відпустку читатиму Вільяма Фолкнера.
Звичайно, дещо Фолкнера я читала й раніше. Було у мене кілька підступів до цього чи не найвидатнішого американського письменника. Думаю, таки найвидатнішого. Про свої враження загальні напишу, можливо, пізніше. Читатиму, звичайно, й російські переклади, бо українською Фолкнера перекладено небагато. Гарний переклад "Світла у серпні" Олега Короля.
Фолкнер вражає навалою персонажів і навалою речень, в яких сплітається минуле і майбутнє, реальне і вигадане. Сам письменник вважав, що кожна людина в цей момент, зокрема той, коли він про неї пише -- це минуле усіх її предків, тисяч голосів+майбутнє. Нині в Україні перекладено вже Шервуда Андерсона, який був хрещеним батьком Фолкнера у літературі. Це Андерсон начебто сказав Вільяму, що той -- сільський парубок, але не в цьому річ, бо пишучи й про той клаптик землі, що не більший за поштову марку, він зможе сказати багато, бо цей клаптик -- теж Америка. Так і народилася Йокнапатофа, реальний Лафаєтт (штат Міссісіпі).
айулюбленіша думка Фолкнера -- людина завжди вистоїть, вона витримає найжорстокіші випробування. Улюблена тема Фолкнера -- історія, що завжди залежить від сприйняття. Рабовласницький Південь і його примарна гармонія у Фолкнера дуже нагадують примарну гармонію нашої Гетьманщини. Цікаво, що в армії конфедератів посади полковників були виборними, як і у наших козаків. Прадід Вільяма був таким полковником, якого змістили з посади солдати, тож згодом він вирішив стати підприємцем, проклав у своїх краях залізницю, але його застрелили прямісінько на вулиці. Для Фолкнера дуже важливо відобразити традиції Півдня, але він ці традиції ніколи не ідеалізує, показуючи, скільки в них болю і навіть відвертого безглуздя. Але вся справа в тому, що часто стрижнем людини є традиція, без традиції людина ніщо, бо аристократизм -- це не те, в якій родині народилася людина, а те, що ця людина робить. Зрештою Фолкнер з однаковим інтересом пише і про білих рабовласників, і про янкі, і про темношкірих рабів, і про вже вільних темношкірих, і про індіанців чикасо. Останні за якийсь час, як в оповіданні "Справедливість", теж мали рабів.
Фолкнер зовсім не прикриває той факт, що історія США переплетена із расовим геноцидом, як і вся історія американського Півдня -- це історія нищення лісів, перетворення їх на тютюнові й бавовняні плантації. Цивілізація -- річ жорстока.
Думаю, нам потрібен якомога повніший український переклад Фолкнера, письменника, який суперечить сучасній епосі з її стислістю, але у цьому й сенс -- це інший шлях. У літератури шлях завжди свій, неповторний. Фолкнер залишається викликом для читача, серйозним випробуванням. Я б сказала, що читання Фолкнера -- це як підкорення Евересту. Так що я нині почала сходження. Подивимося, як ітиму.
Роксана ХАРЧУК
Звичайно, дещо Фолкнера я читала й раніше. Було у мене кілька підступів до цього чи не найвидатнішого американського письменника. Думаю, таки найвидатнішого. Про свої враження загальні напишу, можливо, пізніше. Читатиму, звичайно, й російські переклади, бо українською Фолкнера перекладено небагато. Гарний переклад "Світла у серпні" Олега Короля.
Фолкнер вражає навалою персонажів і навалою речень, в яких сплітається минуле і майбутнє, реальне і вигадане. Сам письменник вважав, що кожна людина в цей момент, зокрема той, коли він про неї пише -- це минуле усіх її предків, тисяч голосів+майбутнє. Нині в Україні перекладено вже Шервуда Андерсона, який був хрещеним батьком Фолкнера у літературі. Це Андерсон начебто сказав Вільяму, що той -- сільський парубок, але не в цьому річ, бо пишучи й про той клаптик землі, що не більший за поштову марку, він зможе сказати багато, бо цей клаптик -- теж Америка. Так і народилася Йокнапатофа, реальний Лафаєтт (штат Міссісіпі).
айулюбленіша думка Фолкнера -- людина завжди вистоїть, вона витримає найжорстокіші випробування. Улюблена тема Фолкнера -- історія, що завжди залежить від сприйняття. Рабовласницький Південь і його примарна гармонія у Фолкнера дуже нагадують примарну гармонію нашої Гетьманщини. Цікаво, що в армії конфедератів посади полковників були виборними, як і у наших козаків. Прадід Вільяма був таким полковником, якого змістили з посади солдати, тож згодом він вирішив стати підприємцем, проклав у своїх краях залізницю, але його застрелили прямісінько на вулиці. Для Фолкнера дуже важливо відобразити традиції Півдня, але він ці традиції ніколи не ідеалізує, показуючи, скільки в них болю і навіть відвертого безглуздя. Але вся справа в тому, що часто стрижнем людини є традиція, без традиції людина ніщо, бо аристократизм -- це не те, в якій родині народилася людина, а те, що ця людина робить. Зрештою Фолкнер з однаковим інтересом пише і про білих рабовласників, і про янкі, і про темношкірих рабів, і про вже вільних темношкірих, і про індіанців чикасо. Останні за якийсь час, як в оповіданні "Справедливість", теж мали рабів.
Фолкнер зовсім не прикриває той факт, що історія США переплетена із расовим геноцидом, як і вся історія американського Півдня -- це історія нищення лісів, перетворення їх на тютюнові й бавовняні плантації. Цивілізація -- річ жорстока.
Думаю, нам потрібен якомога повніший український переклад Фолкнера, письменника, який суперечить сучасній епосі з її стислістю, але у цьому й сенс -- це інший шлях. У літератури шлях завжди свій, неповторний. Фолкнер залишається викликом для читача, серйозним випробуванням. Я б сказала, що читання Фолкнера -- це як підкорення Евересту. Так що я нині почала сходження. Подивимося, як ітиму.
Роксана ХАРЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |